Наслідки війни для особистості. «Картотека» у Молодому театрі

— Світ гинув, а ти брехав!

— Я дійсно думав, що ми всі помремо

і тому казав тобі про квіти, про життя…

Російсько-українська війна триває так довго, що мирні часи здаються чимось далеким і нереальним. Війна — спільна запропонована обставина українського суспільства, розмови про яку в театрі бувають різними — і документальними, й художніми.

Режисер Андрій Бакіров створив у Молодому театрі вишукану театральну історію. Емоційно насичену, з філософською дискусією, власною візуальною естетикою, завбачливо проговорену автором, а водночас важливу і вчасну тему для колективної рефлексії. Вплив війни на особистість. Можна бути фізично здоровим, з цілими руками й ногами, але психологічно неможливо залишитися тим, ким ти був до війни. 

Тадеуш Ружевич — польський літератор, чия драматургічна карʼєра почалася пʼєсою «Картотека» (1960). Він просив не вивчати його біографію, лише читати те, що він написав. Під час Другої світової війни, будучи юнаком, він брав участь у партизанському русі проти гітлерівців. Цим він найбільше схожий із головним Героєм «Картотеки». Пʼєса Ружевича починається не з переліку дійових осіб (його автор узагалі не дає), а з опису головного персонажа, його взаємодії з іншими та запропонованих обставин на сцені. Автор ніби хотів проконтролювати, щоб оповідь ішла саме так, як він її задумав.

Герой (у виконанні Олексія Нежурка) квапливо заходить у кімнату. Чутно, як іде дощ. Увесь промоклий він вмивається й дістає з шафи сухий одяг. Що це, піжама? Smiertelnica — традиційне польське посмертне вбрання з білого цупкого полотна. Перевдягається і лягає спати.

Історія Героя стрімка й хаотична, розказана у вигляді ситуацій із його життя. Від самого початку складно сфокусуватися на тому, що відбувається, і скласти логічний образ персонажа. Його соціальні ролі настільки перемішані, що складно зрозуміти, хто він. До нього повертаються «монстри» з минулого — за деякими він сумує, а деякі його лякають і дратують. Від когось Герой намагається втекти, а з кимось «переграти» за іншим життєвим сценарієм. У якийсь момент копирсання в минулому стає настільки незрозумілим, що аж нестерпним. Герой збирається повіситись, але відмовляється від цього кроку. Передумав чи мертвий не може померти вдруге? Пізніше він згадає: «Коли я ще був живий…». Здається, ця фраза Героя надихнула художницю вдягнути його у посмертний одяг. Але чи справді він помер? Хіба мертві відчувають, переживають, говорять?

Це ілюстрація розгубленості, неспроможності осягнути те, що відбувається з людиною після війни

Театр абсурду (або спочатку парадоксу) як явище закріплюється у 1950 роках внаслідок осмислення досвіду двох світових війн. Ідея й естетика були сформовані як насмішка над реальністю та її раціональне усвідомлення. Побудовані на балансуванні протилежного або поєднанні непоєднуваного. Абсурдистським виставам притаманна певна універсальність. Неможливо визначити місце дії (країну, епоху), час, а часто — навіть імена героїв. Як от наш персонаж — просто Герой, який має Батька (Ярослав Чорненький), Матір (Наталія Кленіна), Дядечка (Валерій Легін), Секретарку (Дарʼя Баріхашвілі). Ми знаємо, що Герой перебуває у післявоєнній Польщі, але він і сам не знає, хто він і скільки йому років, намагається у цьому розібратися. Тадеуш Ружевич використовує всі ці прийоми не тільки для глобальної дискусії про поствоєнний стан, а для ілюстрації розгубленості, неспроможності конкретної особистості осягнути те, що відбувається з людиною після війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Важка вистава, після якої стає трохи легше

Абсурд — не єдиний прийом Тадеуша Ружевича в «Картотеці». Вона пронизана символізмом, є звернення до античного міфу й будови драми. Хор старих апелює до Героя: вони спонукають його до дій і узагальнюють сюжет. Це прийом притаманний драматургії ХХ століття. Старі називають Героя Орфеєм — античним співцем, який здійснює подорож до царства мертвих. Так узагальнюють уже відому глядачеві діяльність Героя як директора оперети, його досвід війни і переживання власного минулого як своєрідної подорожі до царства мертвих.

Найбільш яскравий символ вистави — Чоловік із проділом (Ілля Чопоров). Цей персонаж — осмислення досвіду утримання домашньої тваринки, яка стає настільки близьким другом, що в якийсь момент отримує людські риси. Не менш яскраве втілення цього персонажа Іллею Чопоровим. Він не шкодує колін, щоб відтворити чемного Бобіка.

Товстун (Ігор Портянко) — втілення споживацького ставлення до живого створіння, в якому він бачить ресурс. На противагу йому Героєві вдається розгледіти в Бобіку Чоловіка з проділом. Сцена продажу пса доведена акторами до піку емоційного напруження.

Тадеуш Ружевич у пʼєсі дає не лише сюжет. Він детально описує зміну сцен і мізансцен, появу героїв і їхні дії у сценічному просторі, зовнішній вигляд. У цьому і легкість, і складність для режисера та художника костюмів. Сюжет не потребує знахідок, а доповнення можуть змінити акценти автора і зруйнувати цілісність історії.

Герой втрачає себе, бо більше немає його єдиної життєвої мети — боротьби

Проте художниця з костюмів Таїсія Карась додала власну знахідку з вбранням головного персонажа. А режисер Андрій Бакіров створив свій візуальний образ у одній з останніх сцен Героя з Секретаркою — омаж на картину «Створення Адама» Мікеланджело Буонарроті. Цей прийом працює як розмова, якої немає у пʼєсі — про людину й Бога. Герой згадує Бога у розмові з Дівчиною (Маргарита Гура) лише двічі за виставу — як вигук, що передає його схивильованість. Відсутність цієї теми в пʼєсі представника релігійного польського суспільства показова — зневіра у релігії. Цей омаж можна розцінювати як метафору режисера, що кожна людина є Богом у продовженні людського роду. Знахідки художниці й режисера не порушують цілісності історії, а вдало працюють і роблять виставу багатошаровою.

Монолог Героя після зустрічі з Дівчиною про його досвід війни — впорядковує і виправдовує хаотичний початок вистави. Монолог Олексія Нежурка глибокий і проникливий, між ним і глядачем відсутня четверта стіна, він ніби звертається особисто до кожного. Герой втрачає себе, бо більше немає його єдиної життєвої мети — боротьби у війні. Тиша в глядацькій залі під час витриманої паузи свідчить про майстерність Олексія тримати увагу глядача.

І хоча «Картотека» Тадеуша Ружевича написана про іншу війну й інше суспільство, вона близька і своєчасна для України сьогодні. Вистава ілюструє розгубленість і спонукає до співчуття.

Фото із сайту Молодого театру

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Тіло виносить на сцену всі досвіди – переживання, задоволення, сорому»