Піонер чи Незнайка у країні Див? Кінорежисер, який робить театральні постановки про представників української творчої і культурної еліти

Огляд подкаст-інтерв’ю засновника творчого об’єднання Мур Олександра Хоменко на ютуб каналі Станція Театральна

«Оригінальний український мюзикл написаний українчиком — це загалом нонсенс. То як може бути продукт, який є піонером бути одразу попсою?» — Олександр Хоменко.

В кінці вересня на ютуб каналі «Станція Театральна» з ведучими Сергієм Пащенко та Олексієм Нежурко вийшло подкаст-інтерв’ю, з режисером та засновником творчого обʼєднання Мур — Олександром Хоменко. Інтерв’ю набрало рекордні для цього каналу, майже 50 тисяч переглядів, з чим ми вітаємо «Станцію театральну»! На початку кожного відео, ведучі обіцяють говорити з гостями про театр і не тільки, тому з Хоменком вони встигли згадати улюблені пісні гурту «Шмальгаузен», послухати байки Олександра про артистів задіяних в останньому альбомі Мур і порушити серйозні питання: критики, театральних та політичних планів Хоменка, а також розтлумачити значення «Ребелії» і визначити успіх вистав Мур.

Олександр Хоменко надзвичайно харизматичний юнак, який безупинно говорить про те, що створює. Здається, якби ведучі не поставили жодного питання - інтерв’ю все одно б вийшло і було б навіть у рази довшим.

Місцями він дозволяє собі зухвалі, різкі, категоричні, і часом неправдиві, висловлювання, які демонструють його обізнаність та уявлення про культуру і театральне мистецтво, як незначні і далекі від дійсності. Зокрема, у інтерв’ю, Олександр привласнює собі першість у постановці оригінального українського мюзиклу. В той же час переважна кількість коментарів під відео висловлюють захват Олександру щодо його особистості та вистав.

Нижче у цьому тексті розберемо думки Олександра та подивимось на них через призму знання історії українського театру.

9:58 Пащенко: Скажи, будь ласка, що таке «ребелія»?

Хоменко: Дивись, rebel, english мова, rebel is повстання.

10:58Пащенко: Як проходить тур?

Хоменко: Насправді був величезний страх чи вдасться перевершити себе? І я збрешу якщо скажу..

Пащенко: А ти ставив собі таку задачу?  

Хоменко: Та. От я не хочу притворятися. Це не тільки про чисто творчість. Ти реально пишеш і думає «б******, чи це типу краще, ніж було раніше?». Коли ти вкатуєшся в 16й драфт пісні про клуб творчої молоді, очевидно ти не думаєш, про те що було. Не існує, що було раніше, і що буде потім. Існує лише 16й драфт пісні про клуб творчої молоді. Але просто через те, наскільки парадоксальним був успіх романтики. Незалежне угрупування театральне, не державний театр. Пацани середній вік 23-24 роки. І раптово неможливо купити квиток усюди. 12 чи 11 жовтневих палаців, ну це піз***. Це на голову неналазить. І ти думаєш, невже нічого краще не буде в твоєму житті? Занадто рано настав цей момент. Мені було 22 роки, коли я романтику писав. Прикинь, типу туришся у 23 роки з нею, такий: «Всьо, типу? Мені ж ще б**** жити це життя. До кінця життя оце буде найкраще, що в мене було?». Не було жодного компромісу з собою. Що блін хочеться зробити ось це рішення, але ну типу, це недостатньо популярно. Нам певна критика романтики розвʼязала руки. 

12:22Пащенко: А критика яка?

Хоменко: Душна. Коли вийшла романтика і люди такі: «Не можна так про Семенка». Ми такі: «угу, добре, Стус у нас буде з неоновим хрестом, б****, виходити і жінка, б****. Почули вас». Це навпаки тебе більше мотивує, тому що, нажаль, якщо ти вдумаєшся, у нас відсутній в країні нормальний інститут критики. Хто є театральним критиком? Це не означає, що якість погана критики. Театральна критика працює яким чином? На Бродвеї, наприклад, іде мюзикл, є його передпоказ, коли запрошують журналістів топових, і якщо роз***** (розносить) критик, все мюзиклу п**** (гаплик), який би він не був хороший і навпаки. Немає якоїсь людини, яка напише, що моя вистава хороша, значить вона хороша. І тому це розвʼязує тобі руки.

Той самий успіх, який Олександр намагався перевершити — належить альбому «Ти [Романтика]» проєкту Мур, присвячений митцям Розстріляного відродження. За альбомом була створена музична вистава, яка мала успішні касові збори у 2024 році. А згодом була створена її кіноверсія «МУР. Ти [Романтика] в кіно», яка вийшла 10 квітня 2025 року в український кінопрокат.

Тексти альбому належать Олександру Хоменко. Також до запису були долучені відомі виконавці і автори, зокрема: поет Сергій Жадан, акторка «95 кварталу» Олена Кравець, гурти «хейтспіч» і «Nazva». Проєкт Мур називають свою роботу «першим українським історичним альбомом-мюзиклом» і «хіп-хоперою». Назва альбому є алюзією на назву новели «Я (Романтика)» Миколи Хвильового.

Болісна тема ціни здобуття Україною незалежності, яку обʼєднання Мур розкривають через відомі історичні постаті, чия творчість вступала в конфлікт з московським тоталітарним режимом. Влучне попадання в час і запити українського суспільства, яке знову стикається з терором, через власну самобутність і відмінність від московитів. Де межа між спекуляцією долями митців і створенням впізнаваних художніх образів?

Чи дійсно обʼєднання «Мур» є незалежним театральним угрупуванням, яким його вважає Олександр Хоменко? Повернемось до цього питання трохи пізніше, взявши до уваги деякі факти.

Чи готовий Олександр передати всю умовну критичну владу у руки однієї або кількох авторитетних особистостей? І в той же час взяти на себе фінансові забовʼязання за умовно провальну виставу, яка не окупиться завдяки слову тієї самої авторитетної особистості, і стане борговим ярмом для її творців?

Хоменко рівняється на Бродвей, тоді чому не переймає їхнього механізму взаємодії з критиками/журналістами/арт-оглядачами і не запрошує на передпоказ чи покази? Редакція «Українського театру» залюбки перегляне вистави Мур. Можливо, фахові критичні видання для нього не достатньо авторитетні, з якихось причин. Або ж як влучно зауважили в коментарях, не виключено, що Олександр і не цікавився.

17.15 Пащенко: розпроданий зал це ж не показник хорошої вистави. Як ти вважаєш, Мур — це попса?

Хоменко: Як музика, точно категорично ні. Як театр, чи це попса?

Пащенко: Чи попса Мур і чи це більше шоу-бізнес ніж театр?

Хоменко: Суть попси, що це така маса пережована, яка заходить максимально усім. Жанр поп полягає в тому, що воно симпліфіковано на стільки, щоби заходило і естету і не естету. Але для того щоби ставати попсою має бути база, ґрунт і фундамент всіх інших жанрів, попередніх експіріансів на якому будується попса. Оскільки жанр мюзикл загалом не так популярний був в Україні, як явище, а оригінальний український мюзикл написаний українчиком — це загалом нонсенс. У нас є ліцензії, перекладені твори, або є вистави де інколи є музика, але щоб повністю фул оріджинал юкрейніан мюзикл був написаний такого загалом не було. То як може бути продукт, який є піонером бути одразу попсою? Дуже не логічно бути попсою, якщо ти прокладаєш, загалом, цей шлях, якого не було до цього.

Пащенко: хороший аргумент, хєр заперечиш.

Стосовно не популярності жанру мюзиклу можна посперечатися. Звичайно, від кінорежисера ніхто не очікував знань з історії театру, але призгадці жанру мюзиклу перше, що приходить на думку — телемюзикли початку 2000х, які асоціюються з новорічними святами: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2001 р., реж. С. Горов), «Сорочинський ярмарок» (2004 р., реж. С. Горов), «За двома зайцями» (2004 р., реж. М. Паперник) та інші. І хоча всі ці мюзикли створені на класичній українській літературній основі за часів незалежності України, вони міцно переплетені з росіянами, їхніми інвестиціями, участю, продюсуванням і язиком. Чому так відбувалося? Окрім очевидної, зараз, причини - бажання росіян усіляко присвоювати українську культуру, за рахунок корисних ідіотів і не тільки, є ще й прагматична причина — фінансова складова у створенні мюзиклів.

У 1991 році відбулася премʼєра «Звіриний банкет» в основі лібрето казка І. Франка «Лис Микита» композитор Ю. Шевченко, режисер А. Фурманчук, художник-постановник А. Александрович-Дочевський, балетмейстер Г. Ковтун. У виставі були задіяні молоді актори, репетиційний процес тривав рік, у проєкт були залучені кошти спонсорів. Вистава була вдалою хореографічно і музично, без розмовних драматичних діалогів, з сучасними костюмами та сценографією, попри це було зіграно лише два покази, через брак коштів.

Є й успішні випадки мюзиклу, до прикладу «Екватор» (2003 р.) на сцені київського Театру оперети, поета О.Вратарьова та композитора О. Злотника, режисер-постановник В. Шулаков, художник-постановник В. Одуденко, художник по костюмах Л. Мішенкова, художник-модельєр К. Бобкова, балетмейстер А. Єрьомін. В основі лібрето події з життя російського вченого-етнографа мореплавця Н. Миклухо-Маклая. У виставі були задіяні професійні актори та співаки (зокрема Тіна Кароль, Світлана Лобода) після попереднього кастингу.

Тобто ми бачимо певну тенденцію. Для довгого сценічного життя мюзиклів потрібні великі кошти. А хто надає кошти той і скеровує ідеологічний вплив продукту.

Чи можна цю тенденцію українських мюзиклів порівняти з кількістю і якістю бродвейських мюзиклів? З якістю - так, з кількістю точно - ні. Потрібно зважати на національні особливості і розбіжності, як мінімум на ту маленьку деталь, що жанр мюзиклу зародився у США.

Тож, ми бачимо, що продукт Мур — зовсім не піонер, але чи є попсою? Скоріше масовою культурою. Поп-культура — це не просто пережована маса, як вважає Хоменко, це формування ідеї і поширення її серед усіх суспільних класів. Мур же не формують нову ідею, вони будують контекст навколо головної української національної ідеї — незалежності. Репрезентують як відбувалось здобування незалежності нашої нації, в умовах московських імперій. Чи наближають вони своєю репродукцією розуміння головного здобутку — незалежності? Так, для тих верств суспільства, які знаходилися поза контекстом української культури. І тих верств суспільства, які усвідомлюють величину загрози втратити незалежності України, у цій війні, яку Росія веде проти України не одне століття, і які наслідки для нашого суспільства можуть бути. 

З цього виходить наступне.

Відсутність нових форм і ідей, комерційна успішність, усі ці ознаки масової культури, — є підтвердженням того що вистави Мур — це, успішний антрепризовий проєкт, а не незалежне угрупування.

Також можна посперечатися на рахунок визначення форми вистав Муру, як мюзиклу. На перший погляд, вистави скоріше тяжіють до течії епічного театру через характер політичних тем, які підіймаються у виставі і дають глядачеві певні знання, а також поєднання засобів драматичної і музичної виразності. Ну і, звичайно, спрощена форма театральних засобів: декорацій, світла, костюмів.

9:42Пащенко: А ти свідомо коли вигадував назву…

Хоменко: Чи знав я, що є мистецький український рух? Я дізнався, коли загуглив «мур», чи не зайнята. Я на такому рівні підготовки був у 22му році, що такий «ухтишка».

За час незалежності України відбувалось недостатньо рефлексій чи осмислень пережитих раніше трагедій доби сталінських репресій. Цю болючу сторінку нашої історії всіляко стримувала рука з москви, як ми бачимо, навіть, на прикладі мюзиклів. Насадження української меншовартості відбувалось через масову культуру: серіали, фільми, соціальні мережі, і, просуваючи власних «вєлікіх» і «справжніх» поетів-класиків серед українців. Олександр Хоменко не приховує у власних соцмережах, що, до початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році, був закоханий у тих самих чужих «вєлікіх» і «справжніх» поетів-класиків. Людям властиво помилятися і властиво визнавати власні помилки і виправляти їх. Ніколи не пізно поцікавитись власною історією і культурою.

Далі у інтервʼю Олександр зазначає, що за освітою він режисер документального кіно (КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого), але диплому чи то не отримав чи то не забрав. Також раніше навчався у Інституті Міжнародних Відносин Київського Національного Університету ім. Шевченка, з якого пішов на четвертому курсі. Враховуючи довгий шлях здобування вищої освіти у найпрестижніших навчальних закладах України, постає питання, Олександр Хоменко прогулював базовий курс історії України чи все на стільки погано з викладанням? Що така сторінка української історії як Мистецький Український Рух стало відкриттям і здивуванням.

30:50 Пащенко: Чому класика вічна? Яку пʼєсу не візьми, вона буде зрозуміла українцю, ірландцю, шотландцю в усі часи, тому що вона про вічні конфлікти. Мур же не такий? Тобто він дуже точно бʼє в певний момент в певного глядача певного регіону і надавлює на актуальну і больову точку суспільства. Нарешті ми згадали, що у нас є своя культура і ставимо її над культурою країни 404.

Хоменко: Я вважаю, що зараз мистецтво має бути корисним. З точки зору того що, якась повна абстракція чисто щоб відволіктись. Меньше, мені здається, потрібна, хоча так не можна казати, ніж щось що може тебе надихнути повернутися і знати цю історію, країну, звернутись до минулого. Бо такий час, питання виживання моєї нації і твоєї і вашої. Якщо твоя творчість, в першу чергу, тут і зараз змушує 100 000 людей, умовно які подивилися: «б****, я тепер розумію, що я правонаслідник Чорновола і клубу творчої молоді. Я тепер розумію за що вони боролися. Я тут». То це надзвичайно круто і набагато цінніше ніж те, що через 50 років хтось буде читати пʼєси Сашка Хоменка в школі. П**** (всеодно) вапщє. Тому що зараз є питання виживання нації. Я знаю багатьох людей які: «Я обирала лишитись в Україні, останньою краплею була ваша вистава. Бо я тепер розумію цю історію». Оце життя одного українця, який тут далі буде жити і працювати — це набагато важливіше ніж історична спадщина (при. ред. «історична спадщина», якби Хоменко написав оригінальну класичну драматургію).

Звичайно, місія популяризації української історії надважлива. Але, хто ці люди, які перебували поза контекстом хрестоматійної історії власної держави і культури?

Чи мали б продукти Муру комерційний успіх не підчас повномасштабного російського вторгнення? Озираючись на історію постанов мюзиклів в Україні — ні.

19:15Нежурко: Але у вас на стільки стрімкий ріст популярності, що тоді це питання стає досить логічним.

Хоменко: Я думаю, що люди бачать те чого досі ніколи не бачили. Це будується з багатьох факторів, не лише сценарію, музики, дуже талановитих акторів. У мене є можливість, як у режисера, перебирати акторами різних театрів і брати не тих хто у нас на зарплаті, а тих кого я бачу влучно в роль. Успіх Мур — це деталі. Наш світло режисер Антон Семенюк, честь йому, геній! Він є концертним режисером, який світив Дорофєєву, Монатіка. І ми кличемо чувака, який світив концерти, світити виставу, який, очевидно, до цього вистави не світив. І він починає світити виставу, як концерт. Якби це був драматичний твір, було б дуже дивно, але оскільки це мюзикл, концертне світло дає класичну бродвейську картинку, яку ти ніде не бачив. Театральних свєтіків так не вчать світити, бо це інша специфіка. І в тебе концертний світло режисер робить світло для вистави і ти такий, боже, яке світло, я ніколи такого на виставі не бачив, бо ніхто не запрошує на виставу концертну людину. Я в свою чергу не зіпсований роками театру, де мене змушують якісь мої рішення змінювати, я одразу можу робити все що хочу. Ця свобода дає можливість експериментувати і ніхто не скаже можна чи не можна. <…> Квитки я би сказав не через попсовість, а через безальтернативність. Ти дивишся виставу Мур, тобі вкатує і тіпа, що я можу ще подивитися в Україні на рівні вистави Мур? Поки що тільки вистави Мур.

У червні-жовтні цього року, Національна спілка театральних діячів реалізувала проєкт «Лабораторію мюзиклу», покликаний розвинути цей театральний жанр в Україні. Сподіваємось, що у найближчому майбутньому, на українській сцені зʼявиться більше оригінальних українських мюзиклів, тим самим задовільнивши потребу в альтернативі.

Документальний режисер не зіпсований роками театру, який обирає ставити театральні вистави, а не знімати те саме кіно. Не знаючи контексту українського театру, як можна знати у якій вісі координат перебуває твій власний?

Які вимоги театр як площадка для висловлювань висуває митцям? Чому існують такі умови і передумови? Академічні театри задовольняють потреби платників податків. Коли хтось не хоче задовільнити умови академічних театрів, він іде і створює свій окремий не залежний театр, де не має обмежень у формі, думках і меседжах, які транслює на широку авдиторію. А які меседжі у Мур? До чого спонукають їхні вистави, окрім знання власної історії? Робити висновки? То які висновки вони зробили самі, дізнаючись власну історію заново?

Що може запропонувати Мур окрім погляду на історію України з висоти незалежності?

Пащенко: чи думав ти про політичну карʼєру?

Хоменко: Я думаю, що державна служба багато в чому залупа страшна. І шансів принести користь своїй країні, як ти собі ідеалістично вигадуєш, набагато менше ніж бюрократичних паперів, якими доведеться займатися. Чи був би з мене хороший міністр культури? Зараз точно ні. Через років 6? Не знаю, подивимось. Просто мені здається, якщо ти можеш максимально приносити користь суспільству, окремо від держави, варто пробувати рухатись таким чином. Тому що як ми бачимо державний апарат є ефективнішим в управлінні.

У нас вже є приклади малоосвічених міністрів культури, які працювали не на користь культурі. Сподіваємось, що якщо Олександр Хоменко наважиться на цю роль, то тільки обов’язково заповнивши усі прогалини у своїх знаннях.