Тиша на фоні краси

У Київському театрі на Подолі зіграли прем'єру вистави Річарда Нельсона «Більше краси, ніж туги». Американський драматург та режисер втретє за останні два роки працює в Києві. Його нова постановка про Лесю Українку та її родину – людей, які проживають складні історичні часи.

П'єса написана за реальними подіями та історичними фактами. Її основою стали листи від Лесі Українки до родини та їхні до неї. Вони допомогли драматургу відчути атмосферу й відтворити життя дому Косачів.

Події розгортаються у 1910 році, у вечір Страсної суботи. У центрі – сім'я: Леся, її мати, сестри та близькі родичі, які збираються разом у час особистих і спільних криз. Невизначеність майбутнього, фінансові труднощі, хвороба, смерть – усе це стало приводом для камерної розмови.

Річард Нельсон, відомий своїм «тихим стилем», пропонує акторам не грати, а існувати в моменті. Режисерська концепція базується на інтимності, побутових розмовах та позбавлена будь-яких зовнішніх театральних ефектів.

Музичне оформлення підсилює атмосферу. Герої співають чи музикують під час діалогів. Музика, інтегрована в дію, стає природною частиною життя героїв. У виставі звучать народні пісні, зібрані Лесею Українкою під час її етнографічних подорожей.

Часом здається, що ти не в театрі, а у когось вдома

Дія розгортається навколо повсякденних подій, де глобальні історичні мотиви розкриваються через дрібні деталі. Актори говорять із паузами, неголосно, без пафосу чи декламації. Глядачі сидять максимально близько до акторів, утворюючи спільне коло, всередині якого відбувається дія. Часом здається, що ти не в театрі, а у когось вдома.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шестеро персонажів і закоханий американець

Коли на сцену виходять герої, одразу не розбереш – хто з них грає Лесю Українку. Здається, що кожна з жінок могла б виконати цю роль. І матів (Марія Рудковська), і сестер Лілію (Юлія Брусенцева) та Оксану (Марія Кос), і невістку Шура (Наталка Кобізька) об'єднує граційність, елегантність та вишуканість.

Лесю грає Катерина Шенфельд. На перший погляд, непоказна, тиха, з розважливою пластикою. Героїня повільно зачаровує та притягує увагу вдумливими паузами та пронизливим поглядом. Віриш, що перед нами проста і водночас велична Леся Українка, з усіма людськими недоліками та перевагами. Ми дізнаємося про її сімейні та побутові проблеми з чоловіком і його батьками на Кавказі, бажання письменниці написати п'єсу про кохання Мавки з хлопцем і прохання поховати її коло батька та брата. За такою земною Лесею стоїть щось невловимо велике та незбагненне. У кожній її паузі чується густа тиша, що важить більше за будь-яке сказане слово. 

Мати, яку грає Марія Рудковська, – стрижень родини Косачів. Здається, увесь світ сім'ї тримається на її плечах. Елегантна, освічена, вимоглива, строга. Такою вона постає на початку вистави, а вже під кінець розкривається, як турботлива, ніжна, чуйна жінка, котра попри усі негаразди береже і плекає родинне вогнище.

Кривинюк (Артем Атаманюк), чоловік сестри Ольги, – уважний, ввічливий. Він увесь час неначе прислухається, придивляється, намагається відчути, вловити, увійти в ритм родини Косачів, збагнути їхні таємні коди, звичаї та порядки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повернення Річарда Нельсона

Драматичним вийшов у виставі образ невістки Шури. Мила жінка, яка любить родичів, розкривається як обдарована письменниця, коли читає на загал власне оповідання. Згодом вона увійде в українську літературу під псевдонімом Грицько Григоренко й залишить чималий творчий доробок. А поки що – це скромна, співчутлива «дитина», яка намагається знайти однодумців. У сцені, де Шура залишається з Лесею тет-а-тет, добре видно, що перед нами дві масштабні постаті, дві письменниці, які тонко відчувають світ.

Перед нами дві масштабні постаті, дві письменниці, які тонко відчувають світ

На початку вистави актори розставляють стільці, столи, складені стільницею до стільниці, а у фіналі – збирають їх. Звучить музика. За нею я чую тишу, що вчувалася у паузах Лесі, у мовчанні героїв протягом вистави. Тиша панувала й у момент, коли на стіл поставили тарілку з нарізаною паскою. Тиша настала і після оплесків у фіналі. Тоді здалося, що події, драми, трагедії й усе пережите нами у цей вечір, і все те, що судилося пережити родині Косачів за їхнє життя, перестало бути настільки печальним і важким. Стало схожим на ілюзію, зіткану зі смутку й радості.

Можливо, й наші біди, тривоги, сльози та все, що переживаємо сьогодні й що здається нестерпним, з часом відійде, а залишиться тільки краса і тиша.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Більше краси, ніж туги». Розмова з Річардом Нельсоном

• Автор і режисер – Річард Нельсон
• Художниця-постановниця, художниця з костюмів – Марія Погребняк
• Музичне оформлення – Скотт Легрер
• Художник з освітлення – Максим Музира
• Звукорежисери – Сергій Шевченко, Юрій Людвіченко
• Асистентка режисера та перекладачка – Мілада Самойлова
• Переклад з англійської Юлія Сосновська