Правда проти брехні, або про «Раптово, минулого літа» у Nowy Teatr

П’єси Теннессі Вільямса часто асоціюються з кінематографом завдяки культовим екранізаціям, як-от фільм «Раптово, минулого літа» Джозефа Л. Манкевича з Елізабет Тейлор і Кетрін Хепберн, який здобув три номінації на «Оскар». Однак у театрі тексти Вільямса відкривають широкий простір для інтерпретацій. Наприклад, вистава «Nagle, ostatniego lata» у варшавському Nowy Teatr режисера Міхала Борчуха.

Правда проти брехні

П’єса розповідає історію пані Венебл (Магдалена Целецька), багатої жінки, яка прагне приховати правду про смерть свого сина Себастьяна. Її племінниця Кетрін (Майя Панкевич) знає подробиці, але її змушують мовчати, погрожуючи навіть лоботомією. Це історія про сімейні таємниці, травми, владу грошей і боротьбу за власну правду. Вільямс, а за ним і Борчукх, показують, як брехня руйнує стосунки, як багатство використовується для контролю, і як травми минулого формують поведінку персонажів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Вистава «(A)pollonia» — це знакова робота польського режисера Кшиштофа Варліковського.

Для українців ці мотиви можуть бути тригерно близькими. Пані Венебл, яка хоче «стерти» правду про сина, нагадує спроби суспільства чи родини замовчувати болючі теми — від особистих трагедій до історичних травм. Кетрін же уособлює тих, хто прагне говорити правду, попри тиск. Ця боротьба за голос актуальна всюди — чи то в Америці 1950-х, чи в Україні та Польщі сьогодні.

Режисура та сценографія: мінімалізм із надлишком

Міхал Борчух обирає сучасний підхід: сцена мінімалістична, покрита штучною травою, з кількома подіумами та ліфтом, який символізує «застрягання» героїв у їхніх проблемах. Світло (Роберт Млечко) та музика (Бартош Дзялош) створюють атмосферу, що іноді нагадує кінематографічні кадри. Костюми (Дорота Наврот) підкреслюють характери персонажів: від ексцентричної сукні пані Венебл, що поєднує гламур 40-х із химерністю, до простакуватого вбрання родичів Кетрін — Грейс (Малгожата Хаєвська-Кшиштофік) і Джорджа (Бартош Гельнер).

Однак режисерські експерименти подекуди перевантажують постановку. Наприклад, 10-хвилинне відео виглядає як окрема короткометражка. Перша частина показує хлопців-канібалів, які після інтимної сцени поїдають один одного, друга — крадіжку в Rossmann, пов’язану з клептоманією жіночого персонажа. Гадаю, таке співпадіння випадкове. Ці відеороліки, ймовірно, покликані підкреслити тему «голодного» пожирання — бажань, статусу, інших людей. Проте їхній зв’язок із основною історією залишається неоднозначним, а для декого може бути відволікаючим чи навіть дискомфортним (деякі глядачі намагалися не дивитися на екран) Цікаво, що у відео на фоні звучить уривок української пісні, що скоріш за все, випадково потрапило при записі.

Акторські роботи

Магдалена Целецька в ролі пані Венебл — зірка вистави. Її героїня — владна, але крихка, її сцени сповнені емоційної глибини, особливо коли вона говорить про сина чи перебуває в ліфті. Бартош Беленя (доктор Цукрович) грає стримано, передаючи внутрішній конфлікт персонажа, який балансує між професійною етикою та тиском. Майя Панкевич (Кетрін) намагається втілити біль і відчай героїні, але її гра подекуди виглядає менш переконливо, особливо в емоційних моментах. Бартош Гельнер (Джордж) додає легкості через гумор, хоча його жарти іноді здаються недоречними.

У виставі такі теми, як боротьба за правду, вплив травм і суспільний тиск, вочевидь зараз неабияк резонують із досвідом українців, особливо в контексті війни та особистих втрат. Борчух пропонує свіжий погляд на п’єсу Вільямса, хоча й не без спірних моментів. Прийом з відео може спантеличити, а іронічний тон постановки подекуди послаблює емоційний вплив історії. 

«Nagle, ostatniego lata» у Nowy Teatr — це вистава про правду, яку намагаються приховати, і про людей, які платять за це високу ціну.  

фото: Мауриці Стенкевич

Матеріал створено в рамках програми мистецьких резиденцій за підтримки Театрального інституту імені Збігнєва Рашевського.