«(A)pollonia» Кшиштофа Варліковського: театр як зона нуль

Вистава «(A)pollonia» — це знакова робота польського режисера Кшиштофа Варліковського, прем'єра якої відбулася 16 травня 2009 року в Новому театрі (Nowy Teatr) у Варшаві. І досі на кожну виставу sold out. Вона є колажем текстів, образів, сценічних технік, історичних подій, фігур і міфів, що фокусується на темі жертви та самопожертви. І це резонує Україні. Варліковський поєднує античну трагедію з сучасними реаліями, створює тут медитативний твір, який стирає межу між режисером і автором. Вистава триває близько 4 годин 30 хвилин з антрактом, і її репертуар включає елементи театру, відео, музики та перформансу. Вона була копродукцією кількох театрів, включаючи Festival d’Avignon, Théâtre National de Chaillot та інші, і досі грається на міжнародних фестивалях.

Вистава не має лінійного сюжету, а є фрагментарною мозаїкою, складеною з текстів античних авторів (Есхіл «Орестея», Евріпід «Алкестіс»), сучасних письменників (Ганна Крал «Поля», Джонатан Літтел «Доброзичливі», Дж. М. Коетзі «Елізабет Костелло») та інших джерел, таких як Рабіндранат Тагор «Пошта». Адаптацію тексту здійснили Варліковський, Пйотр Ґрущинський та Яцек Понєдзялєк.

Центральні історії обертаються навколо трьох жінок-жертв

Іфігенія: Донька Агамемнона, принесена в жертву богам для успіху грецького війська в Троянській війні. Це символ примусової жертви заради «вищої мети» — батьківщини чи долі.

Алкестіс: Дружина царя Адмета, яка добровільно йде на смерть, щоб врятувати чоловіка. Її історія переплітається з сучасними елементами, наприклад, останньою вечерею, де вона дискутує права тварин.

Аполонія Маччинська: Реальна польська жінка часів Другої світової війни, яка переховувала 25 євреїв, але була вбита нацистами, залишивши сиротами своїх дітей. Її постать уособлює сучасну жертву Голокосту та етичні вибори в окупації.

Ці історії з'єднуються в «параду смерті», де переплітаються міфи, Голокост, війна та повсякденне насильство. Структура фрагментована: вистава починається з лекції про вбивство тварин (з Коетзі), переходить до міфологічних сцен, включає монологи про війну (наприклад, Агамемнон, що говорить голосом офіцера СС), і завершується рефлексією про наслідки жертви. Елементи включають живу музику (композитори Павел Мікетин, Ренате Єтт), проекції відео (Павел Лозінський та інші), рухомі прозорі контейнери для змін декорацій, освітлення (Феліче Росс) та потужну гру акторів, таких як Магдалена Цєлецька, Майя Осташевська, Анджей Хира.

На сцені поєднується театр і фільм (проекції на стіні), жива музика і перформанс. Декорації — рухомі контейнери, що змінюють простір; актори грають у реальному часі з проекціями, що моніторять їхні реакції. Музика — оперна композиція, з піснями Ренате Єтт.

Ключові сцени

Монолог Агамемнона. Він розраховує статистику Голокосту з холодним відстороненням — від 22 червня 1941 до 8 травня 1945 року, це 3 роки, 10 місяців, 16 днів, 20 годин і 1 хвилина, або 2,040,241 хвилин, що дорівнює 13.04 вбитих на хвилину. Він порівнює смерті єврейських і німецьких дітей, кажучи: «Єдина різниця між єврейською дитиною, загазованою чи застреленою, і німецькою дитиною, спаленою живцем під час авіанальоту, — це метод; обидві смерті були однаково марними». Агамемнон зізнається: «Як і більшість людей, я ніколи не просив стати вбивцею. Я б хотів грати на піаніно». Це підкреслює моральну еквівалентність у війні та закликає до рефлексії.

Монолог Елізабет Костелло. Провокативне порівняння Голокосту з масовим винищенням тварин, що викликає обурення та дискусії про антисемітизм.

Сцени з сексуальністю. Включення тем гомосексуальності як частини ширшого людського досвіду, що додає сучасності античним міфам.

Фінал. Рефлексія про «зону нуль» — епіцентр руйнування, що розширюється, поглинаючи цивілізовані простори, і необхідність театру обговорювати скандальну реальність.

Вистава є роздумом про амбівалентність жертви: чи є вона героїчною, чи марною? Варліковський ставить питання, чи освячує жертва катів, чи підриває моральний порядок.

Тема жертви та самопожертвм від міфологічної неминучості (Фатум) до реальної безпорадності під час Голокосту. Жертва показана не як героїзм, а як спонтанний, часто небажаний акт, що залишає травму для тих, хто вижив.

Античні традиції використовуються для сучасного контексту — грецькі міфи переплітаються з історією XX століття, щоб показати циклічність насильства. Агамемнон стає нейтральним спостерігачем, що коментує Голокост, поєднуючи єврейську пам'ять з грецькою міфологією. Вистава змушує переосмислити провину, заперечення та людяність, резонуючи глобально — від Польщі до світу, де національна ідентичність у кризі.

Сьогодні ми бачимо ту саму спіраль насильства: примусові жертви заради «великої ідеї» (як Іфігенія для греків – так і цивільні в Бучі чи Маріуполі для «русского мира»). Голокост у виставі – це про системне винищення, що резонує з геноцидними практиками в окупованих районах України: депортації, тортури, «фільтраційні табори».

Вистава отримала визнання: Krakowska Nagroda Teatralna (2009) за режисуру та гру Цєлецької. Критики хвалять її за провокативність, змушення до рефлексії про провину та гуманізацію нацистів, але деякі звинувачують у антисемітизмі через порівняння. Вона вважається маніфестом театру Варліковського, що резонує глобально, ламаючи стереотипи про польську ідентичність. Як частина антології «(A)pollonia: Twenty-First-Century Polish Drama», вона досліджує невизначеність минулого, сьогодення та майбутнього.

«(A)pollonia» — вистава-рефлексія про спіраль насильства в історії, що виводить глядача вийти за межі повсякденності та переосмислити моральні дилеми.

Фото: сайт Nowy Teatr

Матеріал створено в рамках програми мистецьких резиденцій за підтримки Театрального інституту імені Збігнєва Рашевського.