І леді на велосипеді

Ірина Стежка поставила у столичному Театрі юного глядача на Липках виставу «Шерлок Холмс і доктор Ватсон» за двома оповіданнями Артура Конан Дойля – «Детектив при смерті» та «Пістрява стрічка». Прем'єра відбулася у кінці травня.

Авторку інсценізації та режисерку зацікавили обидва сюжети – не в останню чергу через те, що вони є у переліку творів шкільної програми з літератури. Це приваблює школярську публіку. Та Ірина Стежка створила виставу не лише для школярів, а й для дорослих. А хто ж із нас не любить Артура Конан Дойля й не соромиться в цьому зізнаватись! Отож, цілком слушно, що постановка вирішена у форматі «для сімейного перегляду».

Шерлока Холмса грає Олександр Вілков. Його детектив – статний, красивий мужчина середніх літ із довгим сивим волоссям та низьким оксамитовим баритоном. Холмс справляє враження моторошного генія, божевільного алхіміка, особливо коли спускається до  оркестрової ями й забавляється там скляними пробірками, дротиками та мильними бульбашками, які змінюють структуру й колір у світлі софітів. На початку він переконливо удає смертельно хворого, щоб вивести вбивцю на чисту воду. А під кінець вистави перетворюється на елегантного та дотепного джентльмена, який обожнює музику й навіть грає на не дуже складних інструментах – бубон, дримба чи маракаси. 

Його друг і напарник Доктор Ватсон (Костянтин Попудренко), як і належить цьому персонажеві, не схожий на дивакуватого Холмса. Ватсон – істинний британець, раціональний та приземлений. Його розклад і режим дня залізний: зранку підйом, зарядка, вівсянка. Це не Холмс, який може прокинулись ближче до ланчу, або ж зовсім не стулити очей у своїй  майстерні-лабораторії.

Чи слід нагадувати, що обоє героїв дивовижним чином доповнюють один одного?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Важка вистава, після якої стає трохи легше

Здається, ми все знаємо про головних персонажів Конан Дойля й не чекаємо від них більшої оригінальності – окрім тієї, якою їх наділив автор. Одначе, Валерія Чайковська у ролі місис Хадсон – це щось особливе! Вона делікатно гармонізує обох джентльменів, заземляючи їх або врівноважуючи. Мудра жінка, вона нагадує про необхідність вчасно поснідати та приділити час буденним, але таким необхідним справам у домі. Однак, за потреби, її дзвінкий голосок надихає на звитяги консервативних і замкнутих детективів. А те як пані Валерія майстерно їздить на гігантському велосипеді, заслуговує непідробних овацій.

У цій виставі можна помітити суто тюгівські штампи та кліше. Скажімо, Ігор Пісний, який грає Лікаря Ройлотта, деколи грішить цим, і через те часом нагадує зловтішного Карабаса-Барабаса. Втім, комусь із нас це може нагадати щасливі часи дитинства, коли ми щиро вірили в отаких тюгівських персонажів. Тим більше, що Ігор Пісний добре володіє тілом та переконливо вибудовує характер свого персонажа. 

Компактна й, на перший погляд, невибаглива сценографія Андрія Александровича-Дочевського дозволяє легко й невимушено перемикати увагу з одної сценічної локації на іншу. Ошатні крихітні кімнати з ліжечками, столиками та кріселками у стилі початку XX століття зачаровують затишком та автентичністю.

Не можна не згадати про милих екзотичних тварин: мавпу та гепарда, які неодноразово згадуються у текстах, так би мовити, «за кадром». Але звірі раптом також з’являються на сцені, спочатку як тіні за кулісами, а потім і наживо у виконанні акторів театру. Цей вдалий тюгівський прийом не залишає байдужими ні маленьких глядачів у залі, ні їхніх дорослих батьків.

Загалом вистава наповнена гумором, танцями, яскравими сценічним боями, та нестандартним режисерським рішенням. А експресивна музика Антоніо Вівальді «Пори року» додає особливого шарму, динаміки та психологічного напруження.

Фото: Анастасія Телікова

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тихе світло маленької драми