Прем’єра вистави «Дружини»: голос тих, хто тримає тил

6 і 7 лютого у столичному культурному кластері «Краків» відбулася прем’єра вистави «Дружини» – проникливої історії про жінок, які залишаються в тіні війни, але щоденно тримають її невидимий фронт.

Авторка п’єси – Катерина Вишнева, акторка й дружина військового. Вона створила цей текст на основі реальних розмов із жінками, які чекають, волонтерять і підтримують. Постановку здійснила режисерка Вікторія Білан-Ращук.

У жовтні 2024-го перше сценічне читання матеріалу відбулося в Театрі драматургів у рамках «Фестивалю перших п’єс». Уже тоді авторка наголошувала: важливо порушувати тему дружин військових у суспільному дискурсі. Бо офіційного статусу дружини військового не існує, через це занижується роль найближчої людини.

У виставі переплітаються три історії: Міли, Маринки та Юлі. Їхні образи – це узагальнений портрет жінок, які чекають своїх чоловіків із фронту, переживають щоденну тривогу й намагаються знайти в собі сили жити далі.

Міла (Вероніка Мішаєва), на перший погляд, легковажна, інфантильна жінка. Вона вимагає постійної уваги від свого чоловіка, який навіть під обстрілами має дзвонити їй попри все. Яскрава, з нотами екзальтованості ця жінка зачаровує усмішкою й емоційність.

Її цілковита протилежність – Маринка (Вікторія Білан-Ращук) – статна, владна жінка, яка все тримає під контролем. Вона дістане найкраще екіпірування для свого чоловіка, щоб він був у максимальній безпеці. А її чоловік втомився від такої занадто турботливої дружини «за стандартами НАТО».

Найбільш сентиментальний образ Юлі (Олена Червоненко) – трохи флегматичної, майже завжди спокійної жінки, яка втратила чоловіка. Юля намагається стримувати себе, щоб не дати волю емоціям, особливо при дітях, заради яких треба жити. Це найбільш потужний образ, який акумулюється у головний меседж вистави: після перемоги потрібно буде поставити пам’ятник дружинам, матерям, які чекали.

Попри важку тему, текст сповнений теплого гумору, тонкого сарказму і справжнього життя. Сміх тут стає точкою опори – способом витримати реальність і не втратити себе. Саме тому у фіналі героїні проголошують слова, які звучать як маніфест: «Ми є! Нас багато! Ми серед вас!»

Прем’єра зібрала у залі військових із рідними, волонтерів, тих, хто знає, що таке чекати, і тих, хто прийшов підтримати.

Режисерка вистави – Вікторія Білан-Ращук, сценографія – Анастасія Малишев, пластичне рішення – Ніна Змерзла.

Ролі виконують: Маринка – Вікторія Білан-Ращук, Макс – Володимир Ращук, Міла – Вероніка Мішаєва, Саша – Ярослав Шахторін, Юля – Олена Червоненко, Юра – Євген Ламах.

Фото зі сторінки «Мій театр» у фейсбуці.