Чи може кіт врятувати людину: нова вистава «Дикого театру»

Прем’єра «Дуже сумна людина» у «Дикому театрі» помітно вирізняється з-поміж інших вистав поточного репертуару. Як зараз модно казати — з іншим «вайбом». Режисерка Євгенія Відіщева, відома за постановкою «ZOO», цього разу представила роботу за п’єсою Олександра Клімова. У ролях: Микита Слободенюк, Костянтин Шахман, Ігор Кравченко.

За 10–15 хвилин до початку у фойє панує жвава атмосфера: глядачі фотографуються, обговорюють незвичний антураж — особливо ті, хто вперше в «Дикому». Серед гомону й обіймів раптом лунає дзвінке «гав», ніби: «Агов, це я тут головний!» — від Луни - собаки Євгенії Відіщевої. Уся увага миттю переключається на чарівного чотирилапого друга, який прагне обіймів і намагається підстрибнути до когось із гостей.

Вистава, як і кожна в «Дикому театрі», починається з хвилини мовчання. Далі, за традицією, засновниця театру Ярослава Кравченко ділиться особистою історією.

«Рік тому в мене з’явився Соломон — евакуйований із Торецька пес, без половини зубів, підстаркуватий і з мерзенним характером. Я його забрала, а потім, потрапивши у світ собачників, почала чути: «Господарі схожі на своїх тварин». І знаєте, саме Соломон змушує мене щодня прагнути бути кращою людиною», — розповідає Ярослава, зриваючи оплески.

За жанром вказано, що це чорна комедія з елементами містики. Містичне полягає в тому, що кіт (якого грає Костянтин Шахман) рятує хлопця Антона (Ігор Кравченко), який збирався вкоротити собі віку, після чого вони міняються тілами. Через оптику гумору й легкого тролінгу історія набуває невимушеності, показуючи трансформацію мислення головного героя під впливом безпритульного кота.

Антон-людина і Антон-кіт починають не просто співіснувати, а проживають життя один одного: людина в тілі кота, а кіт у тілі людини. З елементами змагання: хто і що зробив корисного для життя один одного. Їхній взаємний вплив розкривається через низку комічних ситуацій: кіт-Антон як людина легко й конструктивно розв’язує проблеми хлопця — труднощі на роботі, борги, нове побачення.

Кіт у виставі — не просто тварина, а фактично сенсоформуючий стрижень. Тут можна було б посміятися, але власники котів це підтвердять. Котяча-бродяча філософія вільного (не стільки на фізичному рівні, скільки на ментальному) життя вчить перестрибувати бар’єри, трохи «помурчати» й погасати по хаті. Кіт-Антон ексцентрично пояснює Антону-людині, що життя цікавіше, коли ми не обмежуємо себе страхами, стереотипами чи неконструктивними рішеннями.

Вистава акцентує на кількох важливих аспектах:

1. Проблема адопції тварин. Щасливий фінал мотивує глядачів зробити крок до усиновлення тварини. Дослідження професорки Джанет Хой-Герлах із університету Толедо (США) підтверджує, що опіка над собакою чи котом знижує тривожність і депресію. Учасники експерименту, які взяли тварин із притулку, через рік відзначали покращення настрою, зменшення самотності та підвищення рівня окситоцину — «гормону щастя».
2. Соціальна орієнтація. Вистава фокусує увагу на взаємозв’язок між людиною й твариною, показуючи, як турбота про іншого може змінити нас самих. Вона також ненав’язливо порушує питання відповідальності в сучасному суспільстві.
3. Гумор і побутові реалії. Багато сцен побудовані на впізнаваних ситуаціях: як смачно поїсти коту, сходити до туалету, нагулятися чи поставити на місце гучного сусіда. Глядачі впізнають у цих моментах своїх улюбленців або переосмислюють власні вчинки.

Ігор Кравченко влучно передає трансформацію Антона від депресивного стану до відкриття нового сенсу життя. Костянтин Шахман створює експресивний образ грайливого, але мудрого котика.

Виставі дещо бракує реальних історій адопції тварин в умовах війни, які могли б додати постановці локального контексту й емоційної ваги. Тут згадується численні відео евакуації тварин. А згадка конкретних кейсів чи волонтерських ініціатив могла б посилити соціальний меседж. Також деякі сцени здаються трохи затягнутими, що злегка знижує динаміку.

«Дуже сумна людина» заохочує глядачів не лише сміятися, а й задуматися про власне життя та відповідальність за інших.

Вистава буде йти у «Дикому театрі» протягом року. Партнером вистави стала група компаній Suziria Group, показ відбувся за підтримки бренду Savory. Афішу створив український ілюстратор Сергій Майдуков.

Фото: Юрій Стефанюк