«Раптова казка серед міста»: театр «ШАРЖ» оживив історію скульптора Сарцевича в Музеї Гончара

Київський театр «ШАРЖ» 4 жовтня показав інтермедії «Раптова казка серед міста» — за мотивами життя і творчості луцького скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича — у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара».

Показ у столиці став частиною масштабного проєкту «Сарцевич: віртуальне повернення луцького генія наївного мистецтва», який реалізує платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду. Ініціатива покликана відновити й популяризувати ім’я унікального митця, який у 1960–1980-х роках створював скульптури без жодної професійної освіти.

Сарцевич, який усе життя працював учителем і бухгалтером, почав ліпити вже на пенсії. На власному подвір’ї він створив «сад скульптур» — понад пів сотні цементних і бетонних фігур тварин, людей і літературних героїв. Більшість із них не збереглася, але 15 творів урятував директор музею Петро Гончар, який перевіз їх до музейних фондів.

«Вибачте, що поки ви ці скульптури не бачите, — звернувся до глядачів Петро Гончар. — Їх виготовлення не відповідало класичним технологіям: усередині дерев’яний каркас, газети, пляшки, зверху — бетон. Через це процес реставрації дуже складний. Але ми обов’язково їх покажемо. Тим часом театр “ШАРЖ” може розповісти про Сарцевича іншою формою — театральною, живою, щирою».

Постановка режисерки та драматургині Юлії Кратко поєднала пластичний театр, щоденникові записи й інтерактивні дії з глядачами. Голос Сарцевича у виставі звучить у виконанні Бориса Лободи, диктора Українського радіо з 1969 року й артиста розмовного жанру, який також був присутній на показі.

У виставі грали Тетяна Ейсмонт, Вероніка Смоловик, Катерина Редчиць, Вероніка Князь, Марія Горяйнова.

Музику створили Віктор Сторчак і Ілля Квас.

Над масками працювала команда акторок, а допомогу у створенні костюмів надала Катерина Христюк.

Фінальні слова вистави — «Скульптури кришаться від часу і погодних умов, а люди – від війни і втрат близьких» — стали емоційним підсумком історії митця. Вони нагадали, що мистецтво і пам’ять залишаються тим, що дає силу долати забуття й відновлювати зв’язок із власним корінням.