«Драма-спринт» у Харкові: сучасна драма як інструмент діалогу про війну

З 15 по 17 серпня у Харкові відбувся третій фестиваль сучасної драматургії «Драма-спринт».

Започаткований під час великої війни (попередні два проходили в Києві, у Театрі драматургів), цьогорічний фестиваль свідомо скерував увагу на прифронтові міста. Вибір організаторів – харківського «Театру на Жуках», драматурга й продюсера Дмитра Тернового, кураторки та драматургині Ірини Гарець – вплинув на концепцію події, визначив коло учасників та задав вектор для обговорень. Учасниками стали представники театрів та фахівці з Дніпра, Запоріжжя, Миколаєва, Одеси, Сум, Херсона, Чернігова та Харкова. А крім цього харківські актори й режисери, які підготували перформативні читання.

Формат фестивалю сучасної драматургії існує в Україні понад 20 років. Найвідоміші – «Тиждень актуальної п’єси» у Києві, «Драма.UA» у Львові, Фестиваль сучасної драми, який організовує Національна спілка театральних діячів України, і що є підсумком їхньої Лабораторії драматургії – системно презентують сучасні драматургічні тексти у форматі читань, проводять обговорення, дискусії, інколи конкурси, майстер-класи. І ця традиція безумовно сприяє поширенню сучасної драми. Як результат – твори потрапляють на сцени театрів. Можна спостерігати, як упродовж років такі події сприяють розвитку сучасної української драми. Власне великою мірою завдяки фестивалям вона перетворилася з маргінального, не визнаного професійною театральною спільнотою явища, цікавого невеликому колу ентузіастів, на невіддільну частину мистецького процесу, за актуальними тенденціями якого слідкують режисери й директори театрів. Водночас продовжують існувати системні проблеми на шляху сучасного тексту до сцен великих державних театрів, а також складнощі його презентації та сприйняття аудиторією.

Сучасна українська драма перетворилася з маргінального явища на невіддільну частину мистецького процесу

Концептуальна ідея «Драма-спринту» – упродовж кількох днів фесту презентувати відібраній на конкурсі фаховій аудиторії (режисери, театрознавці, продюсери тощо) всі п’єси, які перемогли на різноманітних драматургічних конкурсах року. Об’єднання п’єс-переможниць року покладено і в основу видання «Драма Панорама», започаткованого у 2023-му. У програмі цьогорічного «Драма-спринту», крім звичного формату перформативних читань п’єс і обговорень, відбулася презентація другої антології «Драма Панорама 2024».

Тож на фестивалі були представлені п’єси-переможниці ключових драматургічних конкурсів року: «Тижня актуальної драматургії», «Липневого меду», «Євродрами», Theatre against War та Конкурсу короткої драми, – тобто, тексти, які вже пройшли експертний відбір, а деякі отримали сценічне втілення в українських театрах.

З восьми представлених текстів шість – створені військовими. Й усі без винятку присвячені темі війни, що й визначило фокус фестивалю – фіксація та осмислення травматичного досвіду воєнного часу.

Перформативне читання п’єси «Військова мама» Аліни Сарнацької в рамках фестивалю підготувала режисерка Софія Оніщенко. Цей текст вже був втілений у межах спільного проєкту Київського театру драми та комедії на лівому березі Дніпра й Театру ветеранів, неодноразово представлений як читання. П’єса про вибір та спробу знайти баланс між фронтом та родиною унаочнює проблеми жінок-військових, з яким емоційним та психологічним навантаженням вони справляються, як досі стикаються зі зневагою суспільства через гендерні стереотипи. Зовсім лаконічними сценічними засобами в читанні вдалося втілити текст, у якому багато болю, великою мірою саме через розрив між військовим та цивільним життям, нерозуміння цих досвідів, але разом із цим є комічні ситуації й колоритні персонажі.

Досвід військової у ще жорсткішій формі розкрито в п’єсі «Баланс» Аліни Сарнацької, читання цього тексту презентувала режисерка Наталія Цимбал. П’єсу вже читали в Харкові, Києві та Львові. Також вистава «Баланс» іде в Театрі ветеранів у Києві. В основу сюжету покладена автобіографічна історія, текст побудований як калейдоскоп картин, які з документальною точністю відтворюють епізоди життя військової медикині. Фрагментарність структури й певна відстороненість, беземоційність авторки ускладнюють створення об’ємного образу героїні, створюють ризики вдатися до героїзації або спрощення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Драматургиня Аліна Сарнацька отримала стипендію на книгу

Режисерка Ольга Тернова втілила читання п’єси «Привиди у гілках» Валерія Пузіка. Цей текст відрізняється від більшості військових драм тим, що автор працює з темою сучасної війни, використовуючи свого роду магічний реалізм.

Герої п’єси – військові, які після деокупації села на Херсонщині зустрічаються з містичними створіннями з потойбіччя. Так автор переносить фокус із зовнішнього простору дії на метафізичні та психологічні виклики, з якими стикаються люди на війні. Режисерка з акторами обрали статичну манеру втілення та академічний тон читання – мабуть, це читання було найближчим за формою до відстороненого відтворення тексту, не зважаючи на музику та візуальну проєкцію.

Військові після деокупації села на Херсонщині зустрічаються з містичними створіннями з потойбіччя

Читання п’єси Олександра Жугана «Нью-Йорк, +38», переможниці «Конкурсу короткої драми 2024», здійснила режисерка Інна Островська. Досить незвичний за структурою текст, побудований як монолог військовослужбовця-гея з коментарями хору, має виразний ритм і є сильним та відвертим висловлюванням про війну, ідентичність, пошук місця у світі. Втілення п’єси потребує неабиякої майстерності, власне, щоб зберегти цей виразний ритм і передати багатошаровість висловлювання. Творча команда у своїй інтерпретації обрала складні візуальні образи та вигадливі інтонації, що створюють забагато асоціацій та скоріше йдуть у розріз із задумом автора.

Інша грань воєнної теми – п’єса Юрія Вовкогона та Григорія Семенчука «Маа, болить!». Її читку під час фестивалю здійснив режисер Олександр Шанідзе. 

Дія розгортається у лікарні, головними героями є поранені військові та медичні працівниці. Цей вибір локації та персонажів одразу зміщує фокус: на відміну від окопних чи фронтових історій, п’єса концентрується на психологічному дослідження невидимих ран і довготривалих наслідків війни. Він дозволяє глядачеві простежити, як ці наслідки впливають на людську гідність, стосунки й особисту ідентичність, фокусуючись на внутрішній боротьбі, а не на самих бойових діях. Завдяки галереї колоритних образів із різними життєвими досвідами та характерами, драма війни постає у творі в усій своїй багатогранності й повноті.

Напружена камерна атмосфера дозволяє сфокусуватися на психологічній динаміці стосунків

П’єса Богдана Адаменка «Бункер. Я вже нічого не боюся», яку автор написав у Харкові у 2022 році, зображує ще одну сторону війни – життя цивільних у перші дні повномасштабного вторгнення у підвалі багатоквартирного будинку. В режисурі Віктора Єрмоленка це втілення прозвучало доволі автентично в лаконічній сценічній формі. Напружена камерна атмосфера дозволяє сфокусуватися на психологічній динаміці стосунків, перетворюючи п’єсу на важливий документ епохи, що фіксує емоційний стан суспільства, яке переживає шок.

П’єса Ольги Мацюпи «Параскева» – єдиний презентований на фестивалі текст, не присвячений безпосередньо сучасній війні. Сімейна драма, епопея про кілька поколінь української родини, яка пережила події Другої світової війни та депортацію з рідного села у 1947 році, досліджує тему воєнної травми через часову перспективу, підкреслюючи її циклічність в українській історії.

Використання випадкових елементів традиційного одягу та побуту спростило багатогранність драми

Втілення читання підготувала режисерка Анастасія Кошель. Творча команда, працюючи з історичним матеріалом, обрала прямолінійний підхід, наприклад, використання випадкових елементів традиційного одягу та побуту. Це спростило багатогранність драми, закладену у тексті.

«Параскева», крім численних перемог на драматургічних конкурсах, має історію перформативних читань та вже отримала втілення в Рівненському музично-драматичному театрі.  

П’єса Олега Михайлова «Птах на горищі» також має сценічну історію – вистави за цим твором ідуть у Сумському національному театрі імені Михайла Щепкіна та Національному театрі імені Марії Заньковецької. Читання, яке реалізував режисер Сергій Смеречук під час «Драма-спринту» стало позитивним прикладом тенденції, навколо якої велися дискусії під час фестивалю, – коли текст не просто звучить зі сцени, а перетворюється на повноцінну виставу з переконливим образним рішенням. 

П’єса розкриває тему депортації українських дітей з окупованих територій. Вона побудована як монолог 13-річної дівчини, що дозволяє максимально зануритися у потік свідомості персонажки. Режисер спільно з акторкою Олександрою Колесніченко створили моновиставу, в якій вдало використана камерна специфіка тексту, органічно інтегровані елементи театру ляльок для відтворення другорядних персонажів, емоційний вплив посилює відеопроєкція.

Цей проєкт, що створила команда з Харківського театру ляльок спеціально для «Драма-спринту», у вересні 2025 року увійшов до програми театрально фестивалю «Мельпомена Таврії», його показали в Миколаєві. Тобто результати читань сучасної драматургії не змусили себе довго чекати, на базі фестивалю фактично виникла вистава, яка вже має історію показів у кількох містах.  

Одна з найгарячіших тем – бар’єр між досвідами цивільних і військових

Важливо, що «Драма-спринт» став не лише майданчиком для презентації сучасної драматургії, а й простором для дискусій, що дозволили виявити ключові проблеми в сприйнятті текстів. Серед порушуваних питань – і зміст сучасної драми, і форма читань та сценічних інтерпретацій.

Однією з найгарячіших тем, мабуть, досі залишається наявність і в суспільстві, і в театрі бар’єра між досвідами цивільних і військових. Часто під час читань або вистав за сучасними п’єсами проговорюється страх творчої команди стикатися із закритістю частини глядачів до травматичних тем, сумніви щодо реакції військових на мистецьке висловлення. Частково ці проблеми можна подолати саме під час обговорень, коли можуть бути почуті різні позиції. Власне, перестороги митців щодо етичності та автентичності відтворення на сцені військового життя цілком виправдані. Зрозумілі й побоювання ветеранів та чинних військових, що їхній унікальний досвід та переживання не можуть бути адекватно відтворені чи сприйнятті цивільною аудиторією. Безумовно, цей комплекс питань і сумнівів відображає ширші суспільні процеси, і театр має інструменти, щоб бути простором зустрічі досвідів, їх опрацювання, зниження напруги та страху в суспільстві, а не уникання складних тем та поглиблення дискомунікації.   

Чи має читка бути лише відстороненим озвучуванням драматургічного матеріалу? Чи необхідна режисерська інтерпретація

Гострі дискусії викликало обговорення самого формату перформативних читань. Неодноразово порушувалося питання про міру втручання режисера в текст: чи має читка бути лише відстороненим озвучуванням драматургічного матеріалу, щоб дати йому можливість прозвучати, чи, навпаки, допустима та навіть необхідна режисерська інтерпретація, використання образних елементі, що вже фактично розпочинає шлях тексту до повноцінної вистави? Такі роботи, як читання п’єси Олега Михайлова «Птах на горищі», де режисура та акторська гра перетворили текст на майже готову моновиставу, засвідчили, що активне режисерське осмислення може бути доречним, може допомогти новому тексту знайти свою форму. Але може й зіпсувати враження від твору надмірним втручанням, яке затіняє голос автора.

Програму «Драма-спринту» доповнили майстер-класи. Виконавча директорка Всеукраїнської ліги авторів Марина Котеленець провела майстер-клас про правові аспекти драматургічного твору. Військовослужбовець та драматург Максим Курочкін поділився досвідом роботи Театру ветеранів – простору, де військові можуть розповісти власні історії, перетворюючи травму на мистецьке висловлювання. Майстер-класи про специфіку роботи з сучасною драматургією провели головний режисер Львівського театру Лесі Українки Дмитро Захоженко та головна режисерка Київського театру на лівому березі Дніпра Тамара Трунова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тамара Трунова у новій виставі звертається до ідей Юнга

Завдяки насиченій різними форматами програмі, залученню харківських режисерів та акторів до підготовки читань, можна стверджувати, що фестиваль став освітньою та професійною платформою для розвитку театральної спільноти. Такий напрям стратегічно важливий у прифронтових містах, зокрема в Харкові, де вже кілька років професійна театральна освіта вимушено існує у дистанційному форматі.

Статус сучасної драматургії в українському театрі змінюється

Ще десять років тому можна було впевнено констатувати, що українські невеликі недержавні театри більш активні та сміливі в роботі з сучасною драматургією, а великі державні інституції скоріше остерігаються гостроактуальних творів. Нині, проаналізувавши репертуар українських театрів, можна помітити, що цей розрив не надто відчутний, тобто осмислення досвіду війни на сцені є потребою для всіх театрів. І це свідчення того, що статус сучасної драматургії в українському театрі змінюється, але цей шлях точно не без складнощів, помилок і перешкод.

Фестиваль «Драма-спринт» у Харкові реалізував свою стратегічну мету як майданчик для презентації сучасних драматургічних текстів. А підтримка творчих спільнот із прифронтових міст, обговорення та увага до гострих, часом незручних тем довели, що фестиваль сучасної драматургії може бути інструментом для оновлення театру та його діалогу із суспільством, а також ефективним механізмом просування сучасних текстів про війну на сцени українських театрів.

Ольга Дорофєєва