Івасик Телесик з ножем за пазухою

26 серпня після довгої перерви в театрі на Подолі поновили виставу «Хіба ревуть воли, як ясла повні» за романом Панаса Мирного, постановка Віталія Малахова.

Той, хто бачив цю виставу до великої війни, знайде для себе чимало нового. Передусім – нових виконавців. Минулого року пішли на фронт Костянтин Темляк і Юрій Феліпенко, котрий загинув нинішнього літа. У прем’єрному складі вони в чергу грали роль бандита Лушні. Тепер на цій ролі – Євген Ковирзанов. Пішов на війну й Максим Грубер, котрий від початку грав отамана розбійників Максима Москаля. Тепер на цю роль потужно ввівся Сергій Бойко, один із корифеїв театру на Подолі. Роль Шістки замість Кирила Карпука тепер грає Станіслав Крушинський, яскравий характерний актор. А Тетяна Печонкіна успішно ввелася на роль Баби Оришки, яку від початку грала Тамара Плашенко.

Нинішньої весни «Хіба ревуть воли…» зникли з афіші

Нинішньої весни «Хіба ревуть воли…» зникли з афіші, оскільки був мобілізований до ЗСУ Роман Халаїмов, єдиний виконавець головної ролі. Театр не хотів втрачати виставу, й протягом майже всього серпня на роль Чіпки вводився Станіслав Мельник. У первісній версії спектаклю він запам’ятався публіці в ролі Писаря з піснею «Ой що за ворона…». Тепер Писаря грає Артур Пісковський.

Який він, цей новий Чіпка? Питання не про те, кращий чи гірший, а про те, чим він інший. Головна відмінність, на мій погляд, ось у чім. Чіпка у виконання Халаїмова, здавалось, був народжений з клеймом вселенської печалі на чолі. Бувають такі діти – ніби старші за самих себе, немов пів життя прожили ще до народження. Вони в розмові зі старими дідами – рівні тим досвідченим дідам. А в смерті – навіть випереджають їх.

Чіпка Стаса Мельника – це романтичний хлопчик, що спостерігає, як по небу котяться зорі

І ось у ролі Чіпки – Стас Мельник. Його Чіпка – романтичний хлопчик, що спостерігає, як по небу котяться зорі, він без жодних підозр ставиться до навколишнього світу, і радше цим світом зачарований, аніж пригнічений. Ну, не Маленький Принц – але щось схоже на те. Він усе сприймає як диво – й зоряне небо, і своє зелене поле, і Галю-Перепілочку, і навіть Максима Москаля, і Станового, словом, усіх тих, хто згодом доведе його до загибелі.

Таким зачарованим і довірливим хлопчиком Чіпка багато в чому залишається навіть тоді, коли стає дорослим. Вже навіть будучи отаманом розбійників, він нагадує не так богатиря Котигорошка, як наївного Івасика Телесика, котрий необачно повірив солодким зміїним голосам, і тепер вже ніякі гуси не візьмуть його на крила і не врятують. Втім, до самого фіналу цей Чіпка залишається незворушно живим і добрим, у його очах немає ні натяку на темряву. Лише біль, смуток та приреченість.

Виходу з тюрми власної совісті він так і не знаходить

Як відомо, за задумом режисера, дія відбувається у в’язниці, де Чіпці згадуються усі ті, кого він по справжньому любив, пам'ять про кого тримала його на світі. Але виходу з тюрми власної совісті він так і не знаходить.

Варто привітати всіх причетних із прем’єрою і з тим, що вистава знову жива. Адже це одна з чотирьох постановок Віталія Малахова, що після його смерті залишилась на афіші театру на Подолі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гедда могла б жити в Києві чи Харкові: про нову виставу в театрі на Подолі