Чотири капітани

«Український театр» №3

#ГлобусУкраїни

#TheGlobeOfUkraine

Валентин Козьменко-Делінде – про свою постановку «Гамлета» 1981 року на сцені Львівського ТЮГу, де принца данського грали одночасно четверо акторів.

Це була дивовижна історія. Я працював у столичному театрі Франка, де вже поставив шекспірівський «Сон літньої ночі» на батутах. І от приїздить до Києва Віктор Заярний, директор Львівського ТЮГу, колишній актор-заньківчанин. Він «Сну…» не бачив, але запропонував поставити у них «Гамлета». Чому? «А отак я хочу! Приїздіть до нас знайомитися з містом». Отака у нього авантюрна азартна вдача.

Їду туди. Приймають дуже гостинно. А я, чесно кажучи, хотів зіскочити з тієї справи. Сказав, що ще не дозрів, утік додому. Заярний ще раз їде до Києва. Потім я – знову до Львова. І все шукаю причину відмовитися. У Львові був художник Валерій Бортяков, раблезіанська постать, чудово співав бойківські пісні. Кажу: «Хочу, щоб він грав Гамлета!» А йому, якщо й грати щось із Шекспіра, то Фальстафа – він комічний, не вимовляє «р» і має розкішну бороду. Заярний згоден! Мовляв, хай хоч Бортяков, хоч хто завгодно, аби вистава була. Бортяков: «Ну не роби з мене посміховисько!» Правда, згодом він придумав сценографію до вистави, а ескізи костюмів робила Ірина Нірод. Вони між собою чудово контрастували – раблезіанець Бортяков і тоненька й елегантна Іра.

Поїхали до театру, там у фоє портрети акторів. Він питає: «Хто?»

А я, хоч ніби й не збирався ставити ту виставу, але дещо думав у той бік. Вичитав у Інокентія Анненського, що насправді «Гамлета» написали чотири Шекспіри: філософ, поет, актор і драматург. І ось сидимо якось із Заярним у нього на кухні (я в його квартирі жив, він стеріг, щоб я знов не втік). Кажу йому: «А якщо розділити роль на чотирьох акторів?» Він зблід. Поїхали до театру, там у фоє портрети акторів. Він питає: «Хто?» Отам і визначились. Юний Євген Бжезінський буде Гамлет-поет, Ярослав Федоришин – філософ, Олександр Дейцев – актор, а найстарший із них, Сергій Кустов, буде Гамлет-драматург.

Треба кинутися вниз, на дно, і здолати зло власною смертю

Мені було важливо от що: Гамлет повернувся з Віттенберга, де його вчителями були Джордано Бруно і Мартин Лютер. І от він приїхав у Данію, підворіття Європи, а Данія – тюрма, де сидять кримінальники й мислять відповідно. Коли заходиш у браму, де тебе зустрічають хлопці з ножами, ти ж не будеш їм монологи проголошувати. Ти – гуманітарій. Але, щоб перемогти, мусиш скористатися їхньою ж зброєю. Трагедія в тім, що треба кинутися вниз, на дно, і здолати зло власною смертю. Тож мусиш знищити в собі поета, актора, філософа. Залишається Гамлет-драматург, який уміє вибудувати і конфлікт, і розв'язку, в якій вибудував і свою власну смерть. Для мене принципово важливо не щось вигадати, а показати, що саме це і написано драматургом.

І ще дещо про четвірку. У фіналі Фортінбрас каже: «Хай Гамлета чотири капітани піднімуть». Я це зробив буквально: четверо виконавців ролі Гамлета й були тими капітанами.

Згодом Кустов розповідав, що він запросив на виставу Параджанова. Той досидів до кінця й сказав з похвальною інтонацією, мовляв, режисер – «сволочь», але якби він це ставив, то у нього було б дванадцять Гамлетів. Чому дванадцять – не знаю.

Взагалі вистава йшла щасливо й успішно, на неї водили високих гостей.

Офелію грала Алла Федоришина. Вона була фантастична. Якби зараз я міг повернутися назад і знов поставити цю трагедію там, то єдиним Гамлетом була б саме тодішня Алла Федоришина. То був би Гамлет-підліток, коли не одразу ясно, хлопчик то чи дівчинка. І це ще драматичніше.

Сприймали виставу по всякому – і називали блюзнірською, і хвалили.  

З тих чотирьох Гамлетів зараз живе на світі лиш один – Євген Бжезінський, в Італії. У мене не збереглося знімків з вистави, це він надіслав зі свого архіву.

Телефоном зі Словаччини, 24 квітня 2025 року

Записав Віталій ЖЕЖЕРА    

Фото з архіву Євгена Бжезінського