Попіл імперії

«Король Лір». Прем'єра 1991 року. Харківський театр імені Шевченка. Постановка Ігоря Бориса. Лір – Леонід Тарабаринов, Блазень – Володимир Маляр.

Нині Ігор Борис згадує, що ця вистава задумувалась і робилась на тлі тривожних і непередбачуваних подій того року: штурм Вільнюського телецентру, Горбачов під домашнім арештом, серпневий путч у Москві, наближення української незалежності. Не треба бути Касандрою, щоб відчути – наближається розвал імперії.    

Виставу подивився Юрій Шевельов – він тоді якраз перебував у Харкові

Виставу подивився Юрій Шевельов (Шерех), професор Колумбійського та Гарвардського університетів, він тоді якраз перебував у Харкові, місті своєї молодості, де він колись бачив вистави театру «Березіль» – ще ті, що їх ставив сам Лесь Курбас.

Шевельова привели на прогон «Короля Ліра». Тут він зустрівся з 85-річним актором Романом Черкашиним, якого в 1930-х бачив на березільській сцені.

Пізніше Шевельов писав у спогадах: «Я бачив багато «Лірів» у своєму житті. Як і багато п’єс Шекспіра, «Лір» дозволяє різноманітні інтерпретації. То це трагедія старечости, то прокляття влади, то приречености людини, що не спроможна побачити наслідки власних рішень, то навіть – стокгольмське трактування Інґвара Берґмана – панування статевих гонів над людиною.

Борисів «Лір» видається мені трагедією неконтрольованих забаганок необмеженої влади, яка губить людину. І то так, що навіть у фіналі вистави Лір не досягає очищення, катарсису. У моєму уявленні є в цій концепції елементи злободенности, відгуку на сучасну ситуацію в імперії, що перебуває в процесі розпаду. Може, суб’єктивно, але ця вистава в пам’яті перегукнулася з Курбасовим «Макбетом», єдиною його виставою п’єси Шекспіра. Зовнішні засоби Курбасового «Макбета» і Борисового «Ліра» не зовсім відмінні. Курбас відмовився тоді від майже всього зовнішнього – від декорацій, великою мірою від історичних костюмів і бутафорії, дія й характери були в нього оголені, абстрагізовані. У праці Бориса збережені певно моменти минулої доби, але вони зредуковані до мінімуму. Його аскетизм як стиль вистави, не наслідуючи Курбасового «Макбета» зовнішньо, має риси спільноти в загальному підході».