Богданові нікуди поспішати

«Український театр» №3

#ГлобусУкраїни

#TheGlobeOfUkraine

На цьому знімку Богдан Ступка восени 2001 року залишив автограф для режисера Валентина Козьменка-Делінде: «Якщо ми не поставимо «Гамлета», то в Божім Творінні немає глузду».

Режисер згадує:

«Цей напис зроблений Богданом на обкладинці журналу, де актор зображений у ролі гетьмана Мазепи з фільму Юрія Іллєнка. А історія така: коли, після смерті Сергія Данченка, Ступка став керівником франківців, ми зустрілися й він спитав: «Що будемо ставити?» Кажу: «Гамлета!» – «Ти з глузду з'їхав, я вже старий!» – «А де написано, скільки Гамлетові років?» – «Ану-ану, розказуй!»

А де написано, скільки Гамлетові років?

Я сказав, що це буде вистава в серйозних декораціях, але всі ролі гратиме він сам.

Його зацікавило, але – «давай не тепер». Він у той час багато знімався в кіно. «От треба закінчити те-се, і тоді…». Думаю, Богдан відтягував остаточне рішення, бо не був до кінця в собі впевнений і не хотів облажатись. Але таки почав щось пробувати, приміряти на себе текст «Гамлета». Ми поверталися до теми десь раз на пів року, щоразу справа затягувалася. А вже десь перед хворобою він сказав: «Робимо нашого Гамлета. Хоч не знаю, чи витримаю всю виставу сам на сцені». Я запропонував такий варіант: виконавців буде троє, всі Ступки – Богдан, Остап і Дмитро. Це на всі ролі, й на жіночі – теж.

Він погодився, але не встиг.

А вже після його смерті мені придумалася декорація до цієї вистави. Придумалося також, як Богдан буде присутній у тій виставі, хоч і відсутній на цьому світі.

Ідею такої постановки підтримали багато людей, пропонували всіляку допомогу. Журналістів цікавило, яким же чином там буде «присутній» Богдан. В якомусь інтерв’ю про це розпитували в Лариси, вдови Богдана. Вона припустила, що, може, це буде голограма. І пішла гуляти легенда, що я хочу зробити голограму. Серйозні люди, скажімо, Хостікоєв, Більченко телефонували й переконували мене, що це погана ідея. А ідея в мене була інша – як зробити, щоб у тій виставі всі відчули присутність Богдана. Зрештою, в театрі Франка справа так і заглохла. А я іноді кажу собі: Бодя почекає, йому тепер нема куди поспішати. А я колись таки зроблю це.

Зі Словаччини – телефоном, 24 квітня 2025 року

Запис: Віталій ЖЕЖЕРА