Шекспір – назавжди

Польський актор і кінорежисер Анджей Северин завітав до Києва з візитом солідарності та зіграв на сцені театру імені Івана Франка моновиставу Shakespeare Forever – за творами Вільяма Шекспіра в перекладах Пьотра Камінського. 

На створення вистави актора надихнула п’єса «Лише уявіть собі» режисера Я. Клесика в театрі Юліуша Словацького у Кракові.

Моновистава зіткана з монологів найвідоміших Шекспірівських персонажів – Річарда III, Фальстафа, Гамлета та інших.

У перервах між монологами, Анджей розмовляє з глядачами про Шекспіра, про сенси, приховані у його текстах. Про всеосяжність і всюдиприсутність Шекспіра в різних сферах нашого буття – політичній, соціальній, духовній. Адже Шекспір дивиться у саму природу речей і людей. Тому він завжди поза часом.

Актор ділиться з глядачами особливою цікавістю до жіночих образів Шекспіра.

Його чуттєвий монолог у ролі Леді Макбет викликав овації та глибокі співпереживання. Актор накинув на себе червону шаль, що немов ріка з багряної крові обвила шию, руки й стан артиста. Чим глибше і драматичніше він виконував монолог, тим тугіше шаль стискала кожен його рух та крок на сцені. Немов символ залізної Леді Макбет, що стискає волю і наміри власного чоловіка, скеровуючи їх пекельним курсом. 

У образі Джульєтти актор використовує шаль білого кольору, котрою встеляє умовне шлюбне ложе для закоханих. У монолозі Северин підносить фізичну близькість Ромео і Джульєтти до чогось метафізичного, духовного, де земне поєднується з незвіданим, небесним, неосяжним.

Легендарний монолог Гамлета «Бути чи не бути?» актор виконує тихо, молитовно, далі від глядача. У кутку, зігнувшись клубочком на стільці, бурмочучи під ніс слова у мікрофон.

Чи є у людини вибір – поза вибором між буттям і небуттям? Чи не є це лише ілюзією вибору? І чи справді наш світ дуальний? Саме ці питання у контексті Гамлетівського монологу найбільше зацікавили артиста того вечора. 

Вистава Shakespeare Forever – це спроба Анджея Северина осягнути неосяжне, хоч трохи наблизившись і відчувши великого Шекспіра з його нестаріючими меседжами у сучасному світі. Спробувати дістатися до суті кожного сказаного слова, переосмисливши класичні тексти через власну природу й погляд митця.

На самому початку артист грає етюд, де пластично проживає усі життєві цикли людини: від народження до старості, і аж до смерті. Так само протягом вистави його герой проходить образні особисті трансформації через призму шекспірівських історій. 

Хто ж він насправді такий, цей герой? Хто є той персонаж, якого ми бачили того вечора? Може, то був сам Шекспір, чи лише плід нашої уяви, ілюзія? Актор відповів на це питання неоднозначно. Його герой – лише той, хто увесь час дурить нас, бо ж ми самі хочемо, щоб нас хтось дурив. Анджей Северин робив це блискуче і щиро – від самого початку вистави й до кінця, коли Анджей знімає маску лицедія, щоб знову повернутись до самого себе.

Фото: Юліана Литвиненко