Сутності подвійного призначення

Харків'янин Артем Вусик показав у столичному Малому театрі сценічну версію роману Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію».

Ця вистава – добрий взірець чистої гри, театрального театру, як хочете, так і називайте. Гра починається ще тоді, коли ви заходите до залу й вибираєте собі стільця. А вони всі іменні, на кожному бирочка з написом – Мутант, Брехунець тощо. Автор цих рядків обрав стілець на ім'я Володька й почувався щасливим протягом наступних 90 хвилин.

Щоправда, в кінці добряче боліла шия, як ото в бодігарда, змушеного постійно крутити головою на всі боки, щоб усе навколо бачити. Бо подорож доктора та інших персонажів розгорталася по периметру глядацького залу, й мандрівники виникали то спереду, а то збоку чи ззаду, тож довелось крутитися.

Вистава відповідає своїй літературній першооснові – принаймні в тому, що актори граються з подвійністю своїх персонажів – так само, як грався й сам Йогансен, у якого і Леонардо не зовсім Леонардо, й Альчеста іноді не зовсім Альчеста. Такий собі карнавал веселих слобожанських опудал, що прикидаються ким завгодно, щоб лякати птахів, але ті не бояться, а щебечуть разом з опудалами. Це – буквально: і доктор, і його коханка не раз щебечуть по-пташиному.

Вельми оригінально використано реквізит. Тут кожен предмет, як у дитячій грі, має подвійне призначення: злиток золота – це шмат сала, лопата – крило вітряка, якась гнучка трубка – річкова хвиля, дві довгі алюмінієві труби – рушниця «Зауер». І коли серед цих подвійних сутностей раптом виникають два прості кухлики, з яких персонажі просто п'ють каву, ти переживаєш легкий естетичний шок – саме від того, що то лише кухлики, а не щось інше. Але в контексті всього, що тут відбувається, ці кухлики здаються тобі зачарованими.   

В ролях доктора та його коханки – Стас Весельський та Марія Моторна. В інших ролях (язик не повертається назвати ці ролі не головними) – Лариса Шелоумова, Максим Кущов, Ігор Чебан, Богдан Куліш. Отже, всього шестеро, але список персонажів, яких вони грають, буде чи не втричі довшим. При тім усі виконавці просто купаються в подвійності, а то й потрійності своїх героїв, і до того ж залишаються іронічно-відстороненими. Це вищий пілотаж!

Цей текст авторові кортить підписати в ігровому ключі самої вистави, за іменем згаданого на початку тексту стільця. Отже, зі щирою вдячністю –

Ваш Володька  

Фото: Антон Дмитрук