Навіщо заганяти себе в рамки, маючи безмежну свободу

Історія з «Макбетом» і «київським драматичним», чи то пак «академічним» вперто не відпускає. З театром у мене давні стосунки, які я вважаю формотворчими й доленосними. Ці знакові досвіди я пам’ятатиму завжди, до найменших деталей, хай би як давно вони не трапились – рік, десять чи двадцять п’ять тому. Чому ж так сильно тригернула саме ця, начебто звичайна київська прем’єра?

Мені пощастило бачити дуже різний театр: вистави, що відбувалися в цілковитій темряві, вистави-прогулянки просто неба, постановки без акторів чи тексту, такі, де я був єдиним глядачем, співучасником чи навіть співавтором. Вистави без сцени, декорацій чи освітлення, або навпаки – блокбастери з карколомними конструкціями, розсувними стелями та сценами-трансформерами; дійства без сюжету або з кількома сюжетами, що відбувались одночасно; де всі жіночі ролі грали чоловіки й навпаки; вистави, що тривали кілька днів поспіль; вистави іноземними мовами, які я чудово розумів або не розумів взагалі. Мені траплялись роботи режисерів зі світовим ім’ям (і розкішні, і безмежно вторинні) та нікому не відомих учорашніх студентів, від яких просто зривало дах.

Сорокалітня Русалонька співала в кабаре, багато пила, курила і чекала на свого принца

На сцені могло відбуватися що завгодно: сорокалітня Русалонька співала в кабаре, багато пила, курила і чекала на свого принца; Гамлет був жінкою, а Король Лір – чорношкірим; кілька чоловіків ґвалтували іншого чоловіка ножем, немовляті виїдали мозок чайною ложкою, два десятки голих людей звивалися сценою і сплітались у клубки тіл, а хтось робив full frontal чи займався справжнім сексом буквально у мене під носом. На одній виставі я мусив лягти до актора в ліжко, і ми з ним грілися під ковдрою, пили космополітан, дивились «Секс і місто» й обговорювали своїх колишніх, і все це на відкритому подіумі посеред юрмища спостерігачів.

Були лялькові вистави, пантоміма і театр тіней, вистави з тваринами, розважальні й трагічні, документальні й вигадані. Постановки, що імітували кіно чи синтезували кілька мистецтв одночасно, з супроводом оркестру і без; і на одних звучала всім знайома класика чи попса, а на інших – надсучасна музика і радикальний звукоряд, який неможливо покласти на нотний стан. Одну виставу актори грали в горизонтальному положенні, будучи підвішеними над сценою, в інших глядачі сиділи на сцені, а актори працювали в залі або взагалі за лаштунками.

Кілька чудових вистав я подивився в морзі та анатомічному кабінеті

Були театри з «золотом і канделябрами», розкішними інтер’єрами та дорогим ігристим в антрактах, а були й чорні куби з аскетичним світлом і пластиковими стільцями, pop-up сцени у підвалах, бомбосховищах, барах, бібліотеках і музеях. Кілька чудових вистав я подивився в морзі та анатомічному кабінеті, де колись розтинали тварин. На одні вистави не пускали без костюма, на інших треба було роздягатись, а десь під час перегляду дозволялось пити алкоголь із пластикових стаканчиків.

Я бачив танцювальні перформанси, виконувані людьми без кінцівок чи на милицях, неймовірно дотепні, життєствердні й самоіронічні комедії, зіграні людьми із синдромом Туретта, синдромом Дауна чи церебральним паралічем. Були вистави, в яких співали німі люди й грали незрячі; де одні виконавці мали бездоганні та пластичні тіла, а інші все життя були знерухомлені та прикуті до візка; де тіло могло бути суб’єктом і об’єктом, учасником і спостерігачем; де фізичні кордони між глядачами й акторами були недоторканні або їх не було взагалі.

Театр – це мистецтво, в якому можливо все. Тому що і в житті можливо все

Театр – це фантастичне мистецтво, в якому можливо все. Тому що і в житті можливо все. В театрі не має бути заборонених тем, обмежень чи правил, окрім одного – працювати добре та усвідомлено. Не можу збагнути, навіщо заганяти себе в якісь квадратно-гніздові рамки, естетичні норми чи виконавські традиції, насправді маючи безмежну свободу. Театр відкритий для всіх і протипоказаний хіба що людям, які сприймають світ надто буквально і не дружать із метафорами. Я не проміняв би свої театральні досвіди – і прекрасні, і невдалі – на жодне інше благо, й дуже хотілося б, щоб тут, удома, було якомога менше «київського академічного» і якнайбільше цієї свободи.

Володимир Шейко

Оригінал