Сімейна сага на чотири години. Прем'єра «Поромника» у столичному театрі Лесі Українки

21–22 грудня у Національному театрі імені Лесі Українки відбулася прем'єра вистави «Поромник». Її поставив режисер і очільник театру Кирило Кашліков за драмою The Ferryman британського драматурга Джеза Баттерворта.

The Ferryman – у давній ірландській міфології це надприродна істота, яка збирає душі померлих та супроводжує їх у потойбіччя. Північний аналог античного Харона, хоча й набагато жорстокіший.

У болоті виявляють жахливу знахідку – тіло чоловіка з отвором від кулі в потилиці. Минуле, яке колишній боєць Ірландської республіканської армії Квін Карні намагався забути, повертається і перевертає його життя. Квін припинив боротьбу і став фермером. У момент нашого з ним знайомства готується до збору врожаю разом із численною родиною ‒ дружиною, сімома дітьми, вдовою брата з небожем, вічно п’яним дядьком, незаміжніми тітками.  

Кілька років тому «Поромник» Джеза Баттерворта став хітом у лондонському Вест-Енді, згодом – на нью-йоркському Бродвеї, був відзначений як найкраща п'єса премією Лоуренса Олів'є у Великій Британії та американською премією «Тоні».

«Тут багато терпкого гумору та музики – фольклорні пісні та рок-шлягери 1960–1970 років. А зважаючи на схожі історичні обставини, наш глядач сприймає мешканців острова мало не як близьких родичів», – зазначають у театрі.

«Поромник» за пєсою Джеза Баттерворта – третя «ірландська» вистава Кирила Кашлікова. У 2020 році він поставив «Каліку з острова Інішмаан» Мартіна Макдони. У жовтні 2022-го – «Переклади» за п'єсою Браяна Фріла.   

«Коли ми були в Ірландії (у 2023 році виставу «Переклади» презентували в Національному театрі Ірландії Abbey Theatre. – УТ), я думав про те, що в нас дещо спільне – це незламність, – розповів Кирило Кашліков у коментарі «Українському театру». – Ірландців гнуть уже 400 років, а вони не згинаються. Україна теж. Я бачу молодь у театрі – у їхніх очах є оця стійкість, навіть коли обставини сильніші за нас, навіть якщо безвихідь. Якщо не ми – то наступні покоління доб'ються справедливості. У виставі є цитата Боббі Сендса, який загинув від голодування у в'язниці (Сендс помер 5 травня 1981 року від виснаження в тюремному шпиталі через 66 днів голодування. Йому було 27 років. Згодом померли ще девять учасників протесту. – УТ). Він каже: «У їхньому імперському арсеналі немає нічого, що може скорити ірландця». Це ж і про нас. Україна – це нація, яку не можливо  підкорити. А виклики тільки гуртують нас. При всіх жахіттях війни, я вважаю, що це шанс для покоління 20-30-річних зробити щось для майбутнього».

Вистава з двома антрактами триває понад чотири години.

«Поромник» – одна з небагатьох вистав, яка велику увагу приділяє долі людини, – каже театральний критик Сергій Васильєв у подкасті «Подивились!». – Що зараз в основному робить театр? Намагається натиснути на всі емоційні клавіші та швидко дати відчуття ейфорії. Мені як досить консервативному глядачеві цього мало. Вистави, які намагаються посмикати за нерви, – мені не дуже цікаві. «Паромник» – це спроба театру дати можливість прожити довгий шлях».

На думку Сергія Васильєва, вистава побудована правильно.

«Це скрупульозне, детальне, дотошне дослідження життя людей. Про що вона? Ми весь час, з усіх трибун говоримо про те, що життя людини – унікальне, що це безперечна цінність. Але зараз ми живемо в час – треба визнати – коли ця прекрасна й утопічна думка поставлена під великий сумнів. Держава не людиноцентрична, світ побудований не навколо особистості, а навколо ідей нації, прогресу, цивілізації. А особистість ми зводимо до частини великого руху людства. Та мистецтво має казати про інше: що обійми дитини важливіші за долю нації. Що склянка молока прекрасніша за снаряди. Що людина, яка приходить додому, обнімає дружину або чоловіка, гладить по голові дитину, сідає за вечерю – це проживання нормального гармонійного життя.

Чому головний герой свого часу зробив такий вибір – бути на землі, збирати сім'ю на урожай? Це вибір життя як абсолютної цінності. І це серйозна етична позиція.

Перша частина вистави побудована так, що ми маємо всіх роздивитися, навіть малючка на руках. Тому виникають усі ці ніби смішні деталі – гуска, кролик. Нам відразу апелюється до чуттєвих і основних речей. Та що мене радує у виставі – це рідкісний випадок не просто психологічного театру, а театру ансамблевого – люди на сцені є родиною, а не просто зібранням випадкових виконавців, навіть найпрекрасніших. Це важливий момент.

Тут багато деталей – у поведінці людей, їхніх рухах, у тому, як вони тримають предмети, чим вони зайняті на сцені. Це світ обжитий людьми. З погляду форми, конструкції, структури, логіки – ця вистава не просто зроблена добре, вона ніби народжена. Там стільки органіки, правди почуттів, правди рухів, стосунків, стільки прекрасних діалогів! Це непересічна подія, гідна уваги.

Однак кепсько на сприйняття вистави – і це біда не лише театру Лесі Українки – впливає погана сценічна мова виконавців. Половину цього точного, смішного, іронічного й болісного тексту актори просто ковтають. І боюсь половина залу – його просто не розчула. Для п'єси такого плану, яка тримається на тонкому, філігранному діалозі, яка ставить у пріоритет текст – це серйозний недолік», – каже Сергій Васильєв.

Головні ролі у виставі «Поромник» грають Олександр Кобзар та Станіслав Боклан. Загалом у ній задіяно понад 40 акторів.

Фото: Ірина Сомова