«Сучасною драматургією треба було системно займатися одразу після відновлення української незалежності»

Наприкінці минулого року відбувся фестиваль «Драма-спринт» від проєкту «Шоукейс української драматургії». Це були читання нових українських п'єс, які стали переможцями драматургійних конкурсів 2023-го? Які ваші враження?

–  Об’єднати п’єси-переможці різних конкурсів під однією обкладинкою – чудова ідея. Сучасним українським драматургам треба давати більше шансів, їхні ідеї реалізовувати. Я бачив не всі сценічні читання, але одне з них, яке викликало найбільший відгук у глядачів, ми взяли до репертуару Театру Драматургів. Це вистава за п’єсою Анни Галас «Хроніки евакуйованого тіла й загубленої душі». Виставу створила актриса й режисерка Олена Аль Юсеф.

Україна давно потребувала театру, в якому шанобливо ставилися б до автора. Прикро, що ця ідея почала реалізовуватись лише 2019-го.

Як виник Театр Драматургів?

– Це тема для окремої довгої розмови. Україна давно потребувала театру, в якому шанобливо ставилися б до автора. Прикро, що ця ідея почала реалізовуватись лише 2019-го. Ми дійшли висновку, що не можемо покладатися на випадкові подарунки від «попутників», тимчасових союзників, від інших театрів, де час від часу ставлять п’єси сучасних авторів. Засади української драматургії мають формулювати і створювати драматурги. Й ми почали зустрічатися, дискутувати та придумувати, яким має бути майбутній театр, домовилися про певні принципи. Було багато підводних каменів і ми досі не втілили все, що замислили. Усе розвивається.

Можна сказати, що ваш театр цілком новаторський?

– Цілком новаторським є тільки Всесвіт. Ми маємо амбіцію бути таким театром, проте поки що до справжнього пошукового існування не дісталися. Треба налагодити менеджмент, запровадити алгоритми прийняття рішень, розв'язати технічні проблеми. В нас ще багато інерції, ми із цим боремося. Потрібно перейти від виживання до впевненого поступу. Але я справді не знаю подібного театру. Для України це етапна подія, яка може змінити правила гри. В нас вистави з традиційними акторською грою і сюжетами. І ми цього не стидаємося, а дозволяємо цим постановкам відбутися. Звісно, хотілося б бути більш революційними. Коли про нас знатимуть більше, коли ми станемо помітнішими на театральній мапі Києва, України, будемо більше експериментувати й, може, станемо більшими новаторами, ніж зараз.

Ми відкриті для співпраці, пускаємо до нашого простору студентські колективи, театри з інших міст, групи, які потребують приміщення для реалізації ідей. Ми намагаємося допомагати тим, хто в пошуку.

Режисер Андрій Май казав, що «в Україні достатньо драматургічних фестивалів». Ви з ним згодні? «Тиждень актуальної п’єси», заснований у 2011 році Андрієм Маєм, Наталкою Ворожбит та Марисею Нікітюк, був чи не першим фестивалем нової української драми в форматі читання, відкрив чимало цікавих імен молодих драматургів – Наталка Блок, Андрій Бондаренко, Лєна Лягушонкова, Маріам Агамян.

– Вважаю, що це потрібний фестиваль, підтримую його ідею. У нього непроста історія і зараз непроста ситуація для його існування. Дуже вдячний усім, хто його робив і продовжує.

Твори українських драматургів, відібрані для фестивалю «Драма-спринт», надруковані в антології «Драма панорама 2023» (видавець Олександр Савчук. Харків, 2023). Вони розповідають про воєнні події в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Якби ви мали змогу випустити не один том, а п'ять – чи вистачило б матеріалу?

– Вам треба з цим питанням звернутися до організаторів фестивалю «Драма-спринт». Я тут не можу дати компетентну відповідь щодо підготовки антології. Можу тільки сказати, що книга викликає неабиякий інтерес. Роль театру в сучасній ситуації, роль сильного та актуального театрального висловлення неможливо переоцінити.

Що планує Театр Драматургів у цьому сезоні?

– Нам важливо перебудувати менеджмент, щоб стати зручним майданчиком для креативних груп і спільнот. Ми протрималися цілий сезон як репертуарний театр. Зараз зрозуміло, що треба переосмислити процеси, які відбуваються в театрі, добитися сталого фінансування, зрозуміти, хто за що відповідає. Важливо, щоб це була не анархічна система, а чіткий механізм. І при цьому – зберегти відкритість та готовність до експерименту. Щоб у нас з’явилася можливість шукати свіже, нове, незручне.

Розкажіть про Театр Ветеранів.

– Це спільний проєкт «ТРО Медіа» та Театру Драматургів. Поки що це не театр, у повному сенсі, а освітня програма. В Україні є театральні проєкти, націлені на реабілітацію ветеранів театральними засобами, ми тут не претендуємо на унікальність. Та разом із тим хочемо використовувати свої переваги — володіння інноваційними методами драматургічної освіти, налаштованість на те, щоб дати ветеранам найкращих педагогів, які без якоїсь запопадливості даватимуть їм об’ємне, інколи парадоксальне бачення, як має виглядати сучасна українська драма.

«ТРО Медіа» та Театр Драматургів працюють над цим проєктом як партнери й ця співпраця мене надихає.

Ми зробили open call: ветерани заповнювали анкети, ми обирали серед заявок.

Ви презентували навчальний курс Театру Ветеранів. Хто і де його викладатиме? На яких умовах прийматимуть слухачів?

– Ми зробили open call: ветерани заповнювали анкети, ми обирали серед заявок. Набрали перший курс учасників, які вже навчаються в офлайн і онлайн-режимах. Наша навчальна база – Театр Драматургів, але інколи використовуємо й інші локації. Намагалися частіше зустрічатися, враховувати переваги Києва влітку. Лекційна зустріч з актором та режисером Ахтемом Сеітаблаєвим, наприклад, відбулася в Ботанічному саду.

Залучаємо найкращих – драматургів, режисерів, акторів. Хочемо, щоб слухачі курсу отримали актуальну інформацію про розвиток українського театру.

Максиме, з початком великої війни ви пішли в армію добровольцем. Наприкінці 2022-го в інтерв’ю казали, що долучилися до війська, бо драматургія виявилась безсилою проти реальності. Ви змінили свою думку?

– Драматургія не безсила. Але нею треба було системно займатися після відновлення української незалежності. Одразу треба було працювати з драматургією і драматургами, розуміючи їхню вагу та роль у розбудові суспільства. Зусилля українських драматургів не були належним чином підтримані. Але талановиті люди не припиняли працювати. І зараз українська п’єса стає впливовою силою.

Максим Курочкін – режисер, сценарист, драматург, актор. Художній керівник Театру Драматургів. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «археологія». Здобув фах драматурга в Літературному інституті імені Максима Горького. Автор п'єс «Аскольдів Дір», «Винищувач класу «Медея», «Право капітана «Карпатії», Opus mixtum, «Стальова Воля», «Кухня», Водка. Єбля. Телевізор», «Пригнічувати і збуджувати», «Едіп. Вітру або холоду», «Рюсяфобія», «Херсон», «Лавра», «Толік молочар» та інших.