Концептуальне відтворення світу: хто задавав тон в українському театральному авангарді

На каналі Ukraine the best вийшла розмова куратора мистецьких проєктів, видавця та галериста Юрія Комелькова із засновницею Медіахолдингу мистецької періодики та головною редакторкою журналу «Антиквар» Ганною Шерман.

Головною темою розмови став авангард. Йшлося про шлях до створення Музею авангарду в Києві, про те, як театральне мистецтво вплинуло на розвиток українського авангарду. А також про журнал «Антиквар» №135, присвячений цій темі.

«У цьому журналі, висвітлюючи тему зародження авангарду, його розвитку й розквіту, ми говоримо й про театральне мистецтво», – зазначає Ганна Шерман.

Юрій Комельков розповів, що під час роботи над створенням Музею авангарду, він працював з фондами Музею історії Києва і натрапив на дивовижні знахідки.

«Знахідка номер один – робота Анатоля Петрицького, ескіз до опери Джакомо Пуччіні «Турандот». Досі було відомо про 29 робіт Петрицького до цієї опери. 28 – зберігається в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва, одна – у британського колекціонера, місіонера українського авангарду Джеймса Баттервіка. Але була одна проблема. Персонажами опери є три міністри, а в колекції музею – було два. Де третій – ніхто не знав», – розповідає Юрій Комельков.

Каже, ця знахідка є науковою сенсацією. Вона дала можливість ідентифікувати цих персонажів в ескізах Анатоля Петрицького, одно з лідерів конструктивізму в театральному авангарді.

«Я відшукав ще п'ять робіт Анатоля Петрицького, більшість із них теж театральні ескізи. Дві роботи нашої зірки театрального авангарду Вадима Меллера, та одну роботу Олександра Богомазова», – додає Юрій Комельков.

Театральному авангарду в цьому числі «Антиквара» присвячене й інтерв'ю Ганни Шерман з мистецтвознавицею Ганною Веселовською.

За словами експертки, в театральному мистецтві, як і в інших, було чотири хвилі авангарду. Перша – надзвичайно потужна та впливова. Більшість театральних діячів, що працювали в Україні з кінця 1910-х до початку 1930 років, доки репресії не спинили цей рух, були причетні до новаторських шукань.

«З кінця 1920-х спостерігається серйозний спротив традиційному мистецтву, який передусім пов’язаний з іменами Леся Курбаса, Гната Юри, Фавста Лопатинського, Василя Василька, Бориса Балабана, Амвросія Бучми — багатьох режисерів та акторів, яких згодом називатимуть класиками українського театру», – каже Ганна Веселовська.

Вона зауважує, що Бучма був дуже виразний саме як актор авангардного плану, котрий працював з «гострими формами», тобто застосовував гостроту в рухах і жестах, експресивні грими, обличчя-маски. Це йшло всупереч звичній для українського театру реалістичності.

«У цьому величезна заслуга сценографів, які задавали тон усій авангардній формі вистави, використовуючи різноманітні пандуси, риштування, світлові ефекти, виразні, але далекі від «історичної правди» костюми. Меллер, Екстер, Петрицький, Косарєв – це була когорта художників, які мислили в авангардному ключі, пропонували не реалістичне, а саме концептуальне відтворення світу», – говорить Ганна Веселовська.

Нагадаємо, в липні цього року в Музеї Києва проходила виставка «Український авангард. Еволюція. Поповнення колекції 2.0». Це продовження спільного проєкту Музею історії міста Києва, міської влади й артдіячів зі створення Музею авангарду в Києві. Перша виставка проєкту проходила у грудні 2023 року – на початку 2024-го. Нині колекція «Український авангард. Еволюція» налічує вже 50 робіт, які подарували колекціонери та художники.

Головне фото: Анатоль Петрицький. Принц Калаф. Ескіз костюма до опери Джакомо Пуччіні «Турандот». 1928. Харків, Українська державна столична опера