«Нам потрібна інституція, яка опікувалася б театральною справою, напрацьовувала і втілювала правила гри»

Сучасна драма як ключ до змін

Протягом 2025 року в Україні тривав масштабний проєкт «Драматургія змін: театральна мережа для суспільного діалогу», ініційований харківським Театром на Жуках і підтриманий міжнародним фондом «Відродження». Проєкт об’єднав драматургів, режисерів та театральні колективи навколо ідеї актуального мистецтва.

Які результати дала ця ініціатива, чому камерна п’єса сьогодні є найбільш затребуваним форматом, чому в нас мало драматургічних видань і що варто було б «підкрутити» у механізмах драматургічних конкурсів? Про це говоримо з драматургом, керівником проєкту Дмитром Терновим. Він переконаний: саме сучасна драма здатна перетворити театр на простір для живої суспільної дискусії.

Упродовж 2025 року ви запровадили низку ініціатив, але наймасштабнішою з них став фестиваль «Драма спринт» у Харкові. Чим він відрізняється від інших форумів сучасної драми?

– Формат «Драма спринту» вважаємо унікальним завдяки ідеї інтеграції різних проєктів в одному. По-перше, це стосується відбору текстів: ми представляємо виключно «вершки» – п’єси, що вже пройшли фахову експертизу та перемогли у драматургічних конкурсах протягом року.

По-друге, орієнтуємося виключно на професійну авдиторію. Команда на конкурсній основі відбирає найбільш вмотивованих представників театральної спільноти з різних регіонів (цьогоріч – із прифронтових міст). Режисери, які готують драматургічні читання, також проходять конкурсний відбір. Усе спрямовано на те, щоб зібрати найкращий склад: від текстів до виконавців та глядачів.

Матеріали фестивалю «Драма спринт» мають десятки тисяч переглядів

Назва «Драма спринт» відображає динаміку. Це триденний інтенсив, де професійна спільнота практично живе в одному просторі. Програма насичена: читання п’єс чергуються з фаховими дискусіями та майстер-класами. Тобто створюється специфічне закрите середовище. Але водночас подія є максимально відкритою – ми фіксуємо всі читання, обговорення та майстер-класи на відео. Ці матеріали доступні для кожного, і ми помічаємо, що вони мають значне охоплення – десятки тисяч переглядів.

У семи прифронтових містах упродовж осені – початку зими відбулися читання сучасної драми як органічне продовження «Драма спринту». В деяких театрах вже готуються вистави за цими п’єсами. Які ще результати проєкту ви вже бачите, і на які очікуєте в перспективі?

– Найкращий результат – коли п’єса потрапляє до репертуару театрів. Драматурги найшвидше відгукуються на актуальні теми, саме тому сучасна драма, на нашу думку, і є тим ключиком, який має зробити театр більш відкритим до сьогодення. Ми сподівалися, що за результатами проєкту один-два театри візьмуть прочитані п’єси до репертуару. А насправді маємо майже стовідсотковий результат.

У Миколаєві відродили незалежний театр «Артклас», який відтепер спеціалізується на сучасній драмі

Усе почалося з Харкова: режисер Сергій Смеречук представив на фестивалі читання п’єси Олега Михайлова «Птах на горищі», і це була майже готова вистава, яку одразу запросили на фестиваль «Мельпомена Таврії». А далі в нас були читання в семи прифронтових містах. Результат: театри готують або вже зіграли сім прем’єр за сучасними текстами. В Херсонському театрі Куліша встигли зробити прем’єру того ж «Птаха на горищі» у постановці Сергія Павлюка. Тепер цю п’єсу думають ставити у запорізькому театрі Магара та дніпровському Драмікомі. В Одеському театрі Василька планують виставу за текстом військового, одеського драматурга Валерія Пузіка «Привиди в гілках», а в Сумському театрі Щепкіна – за сатиричним твором Оксани Гриценко «Виживуть тільки пам’ятники». У Чернігові театр ветеранів «Серцевір» випустив прем’єру за п’єсою засновника театру Юрія Вєткіна «Інша історія іграшок». А в Миколаєві наш проєкт взагалі підштовхнув відродження незалежного театру «Артклас», який відтепер спеціалізується на сучасній драмі: в рамках проєкту вони замість одного разу тричі показали читання п’єси Аліни Сарнацької «Баланс», а тепер беруться за постановку «Бункера» Богдана Адаменка.

І все це підтверджує: сучасну драматургію варто робити видимою. Коли театр отримує можливість спробувати, «розім’яти» цей матеріал, він бачить його потенціал і відмовляється від можливих страхів чи упереджень.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Драма-спринт» у Харкові: сучасна драма як інструмент діалогу про війну

Деякі п’єси, як-от «Птах на горищі» Олега Михайлова, отримали в Україні чимало сценічних інтерпретацій. Спираючись на такі успішні кейси, чи можете сказати, що саме робить сучасний текст привабливим для театру?

– Театри, які раніше не працювали з сучасною драмою, не ризикують одразу виходити з нею на велику сцену. Тому, напевно, зараз найбільше затребуваний камерний формат на кілька акторів. У згаданій п’єсі поєдналися актуальна, болюча тема викрадення українських дітей росіянами, камерність і висока якість тексту. Це той набір, що може привабити театри.

Загалом здається, сучасна драма доволі впевнено обживається у театрах. Це вже певний перелам?

– Ще ні, але, вважаю, ми наближаємося до нього. Ситуація з року в рік справді покращується, та передусім це стосується великих театральних міст – Київ, Харків, Львів, де є такий феномен як театр Лесі, що майже повністю побудований на сучасній драматургії. Є театри з менших міст, які добре працюють з різними аудиторіями, і там сучасна драматургія прекрасно йде навіть на великих сценах, як у Сумському театрі Щепкіна або у Домі актора в Запоріжжі. Є спроби статистично це виміряти: кажуть, річна кількість прем’єр за сучасною драмою в Україні досягає приблизно 30 відсотків. Можливо, якщо рахувати й державні театри, і незалежні. Якщо ж вимірювати лише бюджетний сектор, гадаю, ситуація менш оптимістична. В нас війна, купа гострих тем у суспільстві, про які театр мав би говорити із глядачем, а при тому частина сектору досі перебуває в якійсь архаїчній системі координат.

У нас купа гострих тем, про які театр мав би говорити. Але частина сектору досі перебуває в архаїчній системі координат

Чи плануєте масштабувати проєкт? Які напрямки можуть з’явитися?

– Ми думаємо зробити «Драма спринт» мандрівним фестивалем. Раніше він двічі відбувався у Києві. Але от досвід Харкова показав, що прихід проєкту в місто стимулює місцеву хвилю цікавості до сучасної драматургії, її читань та обговорень. Думаємо, як залучати до таких подій студентів, щоб вони бачили: театр не обмежений класикою. Паралельно шукаємо можливості далі видавати щорічну антологію «Драма панорама», яка вперше почала збирати під однією обкладинкою п’єси-переможниці всіх драматургічних конкурсів року: нам вдалося випустити дві збірки, за 2023-й і 2024 рік.

Окремий напрямок – робота з дитячою драматургією, це зараз справжня «біла пляма», до якої тільки підступаємося. За часи незалежності в Україні п’єси для дітей видавалися буквально кілька разів, невеличким накладом і не блискучої якості. Це ганебно для багатомільйонної країни.

П’єси для дітей за часи незалежності видавалися буквально кілька разів, невеличким накладом і не блискучої якості. Це ганебно для багатомільйонної країни

Загалом всі наші проєкти не стали одноразовими, вони розвиваються: дві драматургічні інтернет-бібліотеки, фестиваль, антологія, конкурс театрального перекладу тощо. І ми самі є кістяком команди, разом із драматургинею Іриною Гарець, з театрознавицею Валентиною Тужиною, постійно загострюємо для себе тему власної цілеспрямованості. Назовні це виплеснулося нещодавнім ребрендингом нашої фейсбучної сторінки, яка відтепер називається Ukrainian Drama Network. Багато ідей, але краще говорити про те, що вже зроблено.

Ви згадали про проблему видання драматургії. Чому цей процес в Україні досі тримається переважно на ентузіастах?

– Існує інституційний розрив. Український культурний фонд не фінансує літературні видання, вважаючи це прерогативою Інституту книги. Інститут книги, своєю чергою, працює з видавництвами, а ті не бачать у драматургії комерційного потенціалу, і поки що, здається, взагалі не бачать в ній літературу. Тому ми у постійному пошуку коштів на це видання: першу збірку випустили за грант Гете-інституту, другу – за підтримки приватних польських меценатів, родини Олшевських.

Мабуть, нам потрібно щось на кшталт Театрального інституту за прикладом Польщі – інституції, яка опікувалася б театральною справою, напрацьовувала і втілювала певні правила гри, була зацікавлена у створенні драматургічних і фахових видань, займалася архівацією тощо. Цю ідею, до речі, до війни активно просувала засновниця театру «Арабески» Світлана Олешко (померла у грудні 2024 року. – УТ). Вона казала, що навіть передавала у парламент, як зразок, польський закон про Театральний інститут, були вже і місцеві напрацювання. З огляду на те що Мінкульт поступово позбавляється частини функцій і передає їх новітнім інституціям, можливо, і ця ідея врешті дозріє.

Обидві збірки потрапили до річних рейтингів найкращих видань українського ПЕН

Поки що ж видання драми – поодинокі випадки: це або ініціативи самих авторів за їхній кошт, або збірки, що стають результатом якогось окремого проєкту, або книжки, що укладаються виключно на смак певного упорядника. Зазвичай якість таких видань, на жаль, не надто висока. «Драма панорама» – це системна спроба задати високу планку та повернути драматургію в літературний процес. Обидві збірки потрапили до річних рейтингів найкращих видань українського ПЕН.

В Україні багато драматургічних конкурсів. Наскільки вони впливові?

– Конкурси – надзвичайно важливий інструмент відбору і популяризації сучасної драми, це індикатори для професійного середовища. Останнім часом вони набирають ваги, переможці так чи інакше потрапляють в поле зору театрів. Я пам’ятаю, на книжковому ринку була схожа ситуація, коли видавці чекали результатів літературних конкурсів, і як тільки оголошувалися вердикти, до авторів вишикувалися черги. Зараз у сфері театру ми йдемо до подібного, і ця ситуація сильно підвищує відповідальність, потребує від організаторів конкурсів не «заморожуватися» в поточному стані, а розвиватися, змінюватися. Бо коли заглиблюєшся у внутрішню механіку цих творчих змагань, розумієш, що скрізь є значний простір для вдосконалення.

Наприклад?

– Це виключно мій погляд, але він базується на ретельному спостеріганні. Базовим правилом, якщо ми хочемо бути впевнені в неупередженому оцінюванні, є таке: журі має працювати виключно з анонімними текстами, а імена членів журі – обов’язково оголошуватися, але тільки після конкурсу. Тобто рідер працює з текстом, а драматург не знає, хто саме його читає: сама можливість взаємного впливу або «магії імені» виключена. Це логічно, але в нас не всі цього правила дотримуються.

Журі має працювати виключно з анонімними текстами, а імена членів журі – оголошуватися тільки після конкурсу

Крім того, цілком логічно, щоб членами журі були переважно ті фахівці, яким далі працювати з текстами, – тобто режисери. Але режисери іноді зовсім не представлені у суддівських складах: деколи тексти оцінюють виключно театрознавці й самі драматурги. Це створює закриті системи, відірвані від бажань і уподобань театрів. Виникають питання і щодо кількісного складу журі (адже є різниця, оцінюють тексти три чи десять фахівців), і щодо кількості текстів, яка припадає на кожного рідера. І це лише поверхневий зріз, насправді тут багато про що можна говорити, якщо зануритися ще глибше у правила та критерії оцінювання.

З величезною повагою ставлюся до всіх організаторів конкурсів, бо зазвичай ці люди працюють на чистому ентузіазмі та щирому бажанні змінити театральний світ на краще, і їхня праця – клопітна і невдячна справа. Недарма ми поклали в основу своїх проєктів саме ті п’єси, що стають результатами таких перегонів, розуміючи, що це найбільш об’єктивний спосіб відбору, який сьогодні існує. Хочу лише зауважити, що ресурс для вдосконалення конкурсів є, і від такого вдосконалення в підсумку виграють усі.

Чи вийде «Драма панорама» за 2025 рік?

– Ми все робимо для того, щоб вийшла. Щобільше – наступний крок, над яким зараз працюємо, – зробити так, щоб ці книги потрапляли не лише до театрів, бібліотек та театральних вишів, а й на полиці книгарень та в інтернет-магазини. Хочеться, щоб антологія дійшла до звичайного читача, і хочеться побачити, яким буде на неї попит. Сподіваюся, ми зможемо зберегти цю традицію щорічного видання, і що театри будуть щороку чекати цієї збірки. Бо вона того варта.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Театр ветеранів оголосив набір на третій курс із драматургії