Школа арт-критики: концепція, виклики і базові потреби

25 жовтня у рамках книжкового фестивалю «Фундамент» відбулася дискусія навколо ідеї створення Школи арт-критики від Медіахолдингу мистецької періодики, до якого входять журнали «Антиквар», «Український театр» та «Кіно-коло». Ця ініціатива спрямована на підготовку нової генерації критиків у сферах візуального мистецтва, театру та кіно, забезпечуючи повний цикл навчання — від теорії до практики, написання текстів, публікацій і комунікації з мистецьким середовищем та глядацькою аудиторією. Наразі створення Школи арт-критики на етапі побудови структури, напрацювання алгоритмів і пошуку фінансування.

В цьому контексті експерти окреслили поточні виклики для майбутньої Школи арт-критики. Мета дискусії — привернути увагу колег із профільних галузей до необхідності діяти, усвідомлюючи відповідальність за збереження культурного дискурсу та передавати досвід майбутнім арт-критикам, здатним відповідати викликам сучасності.

Про концепцію

Відкрила презентацію Ганна Шерман, головна редакторка журналу «Антиквар» і театральний критик за освітою. Вона представила задум школи, наголосивши на її практичній спрямованості: «Тривалість навчання — один рік, два семестри, і поєднує практику та публічні події, крім навчального власне процесу. Формат змішаний: офлайн, онлайн і виїзні заходи». За її словами, школа розрахована орієнтовно на 20–25 студентів, а фінансування буде забезпечене через гранти для стипендій та платне навчання для частини учасників.

Програма навчання охоплює базові модулі, а спеціалізації відповідають профілю видань холдингу: візуальне мистецтво та культурна спадщина («Антиквар»), театральна критика («Український театр») і кінознавство («Кіно-коло»). Тобто, медіахолдинг має для забезпечення повного цикла навчання арт-критиків. До викладання планується залучити провідних фахівців, таких як Володимир Войтенко («Кіно-коло»), Віталій Жежера («Український театр»), а також Марина Котеленець, Сергій Васильєв і Дмитро Десятерик.

Шерман підкреслила, що проєкт поки на стадії допрацювання концепції.

Про виклики

Впродовж дискусії пролунали тези і виклики щодо запиту арт-критика в сучасному контексті. Галина Усатенко, доцентка Київського національного університету імені Шевченка, акцентувала на зростаючому інтересі молоді: «Є запит не лише від галузей, але є запити від студентів. Студенти, яких багато тут на „Фундаменті“, які мають практику виробничу в організації фундаменту нашої магістерської програми „Літературно-мистецька аналітика“, вони якраз і поставили питання про потребу формування окремої професійної кваліфікації, якої є критики».

Вона відзначила зміну пріоритетів серед молоді: якщо раніше престижною вважалася професія перекладача, то нині студенти прагнуть бути критиками. Усатенко пояснила: «Готовність, чи оце бажання молодого покоління працювати в галузі критики, вона якраз говорить про те, що в нас новий етап, нове покоління в сфері критики, коли соціальні мережі, медіа різного типу, цифрова суспільство ставлять виклики».

Цифрова епоха вимагає від критиків нових навичок, як зазначила Усатенко: «Сучасний критик не лише має розумітися на теорії... але й на роботі соціальних мереж і цифрових медіа. І це зовсім інше, це додаткове навантаження». Вона навела приклад: «3 000 знаків чи 5 000 знаків для хорошої рецензії... це зовсім інше, аніж сформувати повідомлення у, скажімо, в Інстаграмі чи в інших цифрових медіа».

Ганна Шерман погодилася з необхідністю адаптації до цифрових реалій: «В мене навіть в тренажерному залі всі фітнес-тренери вміють монтувати відео... Тому я думаю, що гуманітарії теж можуть цим якось оволодіти». Водночас вона підкреслила важливість традиційних навичок: «Рецензію на 5–7 тисяч знаків... це базова навичка, якою має володіти критик». Усатенко додала, що напрям медіакритики є популярним: на вибіркову дисципліну записалися 56 студентів, хоча бюджетних місць лише 10.

Інституалізація та ринок праці

Марина Котеленець, викладачка кафедри театрознавства університету театру, кіно і телебачення ім.І.Карпенка-Карого, порушила питання про роль і місце критиків у сучасному світі: «Треба дуже чітко сформулювати, які завдання виконують театральні критики у нас сьогодні, де вона може існувати, на яких платформах». Вона акцентувала на проблемі інституалізації: «Виникає питання інститулізації критики. Тобто, де може працювати ця людина з таким фахом».

Котеленець зазначила, що професія критика відсутня в українському реєстрі професій: «Вона має мати соціальне значення і бути в реєстрі професій в Україні».

Олена Мігашко, театральний критик, звернула увагу на прогалини в гуманітарній освіті: «Навіть для того, щоб написати хорошу якісну рецензію, вона не може існувати в вакуумі. Ми маємо спільне розуміння історії... теорії театру і перформансу». Вона зауважила про брак перекладів ключових текстів: «Страшенно мало що з теорії перекладено українською мовою... Я би взяла всі наявні ресурси і пішла робити ці переклади».

Мігашко також вказала на проблему ринку праці: «Проблема не в тому, що цієї професії немає в реєстрі, а в тому, що, по суті, відсутній сам ринок. Тобто простір, де людина, яка хоче бути критиком — чи то культурним журналістом, як не назви, — може реалізуватися. У наших нинішніх умовах це все одно рано чи пізно стає додатковою роботою, яку ти робиш після основної. І через це дуже важко залишатися в цьому постійно зануреним. Принаймні, якщо говорити з мого досвіду». Вона зазначила, що низькі гонорари — проблема не лише України.

Дмитро Десятерик, кінокритик, поділився своїм досвідом: «Треба бути трошки графоманом і дуже любити писати. Коли мені ніхто не замовляє текст, а є кілька вільних днів, я все одно починаю щось черкати — навіть дурні віршики чи нотатки про життя і буття. Я просто люблю писати. Але пишу про те, що мені дійсно цікаво».

За його словами, після отриманої свого часу освіти театрознавця кіно йому здалося більш перспективним. «Знання, які я здобув у театральній критиці, дуже допомагають у кінокритиці. Мене навчили зчитувати акторську гру: де актор фальшивий, де переграє, а де органічний, як риба у воді. Це працює і для кіно. Композиція мізансцени і композиція кадру — це речі дуже близькі. Якщо хочеш бути культурним журналістом, треба бути як індійський бог із кількома руками: весь час підробітки, але варто вкладати натхнення, і тоді можна пишатись результатом». Він зазначив, що його подрузі, що живе у Швеції і пише кінорецензії для щоденної газети, за одну рецензію платять менше, ніж йому тут, проте вона також веде щотижневу рубрику на телебаченні.

Котеленець підсумувала сутність арт-критики: «Арт-критика розташовується між художньою літературою... і напрацьовуванням нових методів аналізу художнього об’єкту... На межі методології і на межі мистецтв». Вона також відзначила різницю з журналістикою: «Арт-критика аналізує художній об’єкт. Журналістика бере інформацію».

Якщо коротко підсумувати тези дискусії, то на сьогодні в Україні є реальний запит на арт-критику. Як від від молоді, так і від мистецьких галузей, що свідчить про потребу в новому поколінні критиків, які поєднають традиційні підходи з сучасними викликами.

Медіахолдинг мистецької періодики - «Антиквар» - «Український театр» - «Кіно-коло» - бере на себе місію створити освітньо-професійну платформу нового типу, що об’єднає навчання, публікації, дискусії та міжпоколінний обмін. Після відновлення виходу друком професійних мистецьких журналів, створення Школи арт-критики стане наступним кроком до відродження критики як фундаментальної частини українського культурного процесу.