«Це повне переформатування уявлень про те, як ставиться вистава»

Режисер Ахтем Сеітаблаєв про розвиток Театру ветеранів і його нові постановки

Театр ветеранів показав на фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage уривок з вистави «Енеїда». Побачене на сцені створює сильне враження. Після показу ми поспілкувалися з режисером Ахтемом Сеітаблаєвим.

Ахтеме, що у роботі над виставою в Театрі ветеранів вам довелося робити цілком інакше, ніж зазвичай? Що ви робили вперше? Про що через кілька років варто буде написати у посібниках по роботі з акторами-ветеранами?

– Майже все – починаючи з організації виробничого процесу. Ветерани й ветеранки мають багато об’єктивних проблем, насамперед пов’язаних зі здоров’ям. Це впливає й на графіки, й на саму можливість зібрати всіх в одному місті в один час.

Починати роботу з ветеранами варто не з густої, багатолюдної драматургії, а з текстів для двох-трьох виконавців. Адже все – від репетиційного процесу до пошуку ключа для створення вистави та персонажів – постійний виклик. Ми маємо справу не з професійними акторами, а з людьми з різними психологічними та фізичними труднощами. Це набуття складного, але необхідного інструментарію, який згодом можна буде поширювати як окремий формат. По суті, це повне переформатування уявлення про те, як ставиться вистава.

У кінці липня ви разом з Андрієм Різолем презентували Театр ветеранів у Каневі на Черкащині. Чи йдеться про масштабування проєкту?

– Саме так. Ми ділимося досвідом і мріємо, зокрема за підтримки наших друзів – фонду «МХП – Громаді», Асоціації «Дивись українське!», відділу комунікації команди Сил територіальної оборони та державного підприємства «Кримський дім» – масштабувати проєкт. Ідеться не лише про «Енеїду», а й про сам Театр ветеранів як інструмент покращення якості життя й реабілітації ветеранів через театральну діяльність.

Що з «Енеїдою» буде далі? Як розвиватиметься цей проєкт?

– Мріємо доробити виставу в тій концепції, яку собі окреслили: переважно пластичну, але з необхідною кількістю тексту, щоб глядач не губився в сюжеті й чітко розумів, що відбувається на сцені. Слово Котляревського – це першоджерело української літературної мови, й воно важливе.

Мріємо також про масштабування й готові допомагати ветеранським об’єднанням, якщо вони захочуть втілити цю постановку в життя.

Який досвід вам дає робота в Театрі ветеранів?

– Це підтвердження сенсу того, що ми робимо. Це шлях людяності, набуття нового професійного досвіду, а також своєрідна реабілітація – не лише для ветеранів і ветеранок, а й для нас.

Ви починали творчу кар’єру у кримськотатарському театрі в Сімферополі. Як цей театр працює зараз в окупованому Криму, які в нього можливості?

– Наскільки мені відомо, театр працює. Але сказати про його можливості складно – знаю лише опосередковано. Уявляю, наскільки це непросто, адже мої колеги завжди мали чітку громадянську позицію. Працювати в державному закладі на тимчасово окупованій території – важке становище.

Театр «Між трьох колон» у Києві поставив виставу «Кримськотатарські казки про любов». Де ще можна побачити вистави кримськотатарських акторів, режисерів, кримськотатарської тематики?

– В першу чергу, це дитячі осередки при школі «Берлік», де постійно створюють вистави в тих можливостях, які мають. На жаль, таких випадків небагато. І кримськотатарських артистів у материковій Україні теж мало. Проте я відчуваю, що суспільна зацікавленість у такому контенті є, і ми рухаємося в цьому напрямку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві ветерани війни представили фрагмент вистави «Енеїда» на фестивалі Bouquet Kyiv Stage

Ви мали набрати курс до Національної музичної академії на режисуру музично-драматичного театру (без спеціальної музичної освіти, що цікаво). Чи вдалося? Чому зараз є потреба саме в таких режисерах?

– Так, набрали курс, розпочали роботу. Люди на цій землі надзвичайно талановиті. Мелос і музика – невіддільна частина українського культурного ландшафту. Поєднання театру, музики, хореографії, сценографії – це потужний інструмент. Режисери мають уміти працювати і з вокальним матеріалом, і з оркестром, і з композитором. Це величезний потенціал для об’єднання традиційних жанрів у театрі.

Яким ви бачите майбутнє театру в Україні?

– Ми переживаємо справжній бум. Аншлаги, суспільний інтерес, бажання глядачів бути дотичними – усе це свідчить про розвиток українського театру навіть в умовах війни. Чи можна назвати ситуацію ідеальною? Звичайно, ні. Війна вносить свої корективи. Але ми бачимо й появу нових імен, і багатожанрові вистави, і колаборації з міжнародними інституціями, і роботу з актуальними соціальними темами. Це означає, що український театр точно не занепадає. Але він має постійно розвиватися. Для цього потрібна і державна підтримка, й усвідомлення суспільством, що театр – частина зрілості політичної нації.

Над якими театральними проєктами працюєте зараз?

– Уся моя увага та зусилля направлені на створення повної версії «Енеїди». До того ж я військовослужбовець, директор, маю багато зон відповідальності.

Фото надані ТРО Медіа