Як Лабораторія НСТДУ запускає потенціал українського мюзиклу

З 4 по 9 липня 2025 року відбулася перша резиденція Лабораторії мюзиклу. Це амбітний проєкт Національної спілки театральних діячів України, реалізований за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Культура під час війни». Творча лабораторія тривала у двох локаціях – у Мистецько-концертному центрі імені Івана Козловського та у приміщенні Національної оперети України.

Протягом шести днів 10 учасників – п’ять композиторів і п’ять драматургів – працювали над створенням нових концепцій для українських мюзиклів, які мають поєднати літературу, історію та сучасність. Процес супроводжували куратори: драматургиня Лєна Лягушонкова, головний диригент Національної оперети України Сергій Дідок, а також запрошені експерти.

«Український театр» поспілкувався з кураторами, щоб дізнатися, як проходила резиденція, які теми обрали учасники та який потенціал має мюзикл в Україні.

Початок великої подорожі: чому мюзикл?

Лабораторія мюзиклу – перший крок до системного розвитку жанру, який в Україні залишається недооціненим. За словами керівниці та співкураторки проєкту Ольги Байбак, ідея створення такої платформи визрівала давно, але стикалася з браком експертизи:

«Мюзикл мало досліджують в Україні. Експертів – композиторів, лібретистів – не так багато. Запрошувати іноземців в умовах війни складно, тож ми вирішили залучити тих, хто вже працює з мюзиклами».

Ольга підкреслює, що жанр мюзиклу в Україні має величезний потенціал, але потребує ресурсів:

«Мюзикл – складний жанр, який вимагає оркестру, вокалістів, хору, балету. Проте останні роки є сплеск інтересу до нього не лише в музичних, а й у драматичних театрах. Успіх «Тигроловів» у Національній опереті чи «Червоної рути» у театрі Заньковецької підтверджує це. Після «Тигроловів» глядачі купили близько 500 примірників роману Івана Багряного прямо в театрі. Це показник того, що мюзикл може не лише розважати, а й спонукати до глибшого занурення в культуру».

Голова НСТДУ та директор Національної оперети Богдан Струтинський зауважив, що вперше за шість Лабораторій Спілка відкриває окрему платформу для музичного театру.

«І це надихає. Тематика, яку ми заклали в основу цієї Лабораторії – українська історія, постаті, класика – не лише надає глибини, а й формує потужний змістовий фундамент для сучасних мюзиклів. Ми прагнемо створити нову українську музичну драматургію, яка говоритиме сучасною мовою, але з опорою на власну культурну ідентичність», – зазначив Богдан Струтинський.

Від класики до сучасності

Учасники Лабораторії – п’ять творчих дуетів – обрали різноманітні теми, які відображають багатство української культури. Як розповідає Лєна Лягушонкова, «тематика варіюється від класики 1920-х – роману «Місто» Валер’яна Підмогильного та п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша – до історичних постатей, таких як Іван Мазепа й анархістка Маруся, а також дитячого мюзиклу про Марію Примаченко».

Кожен дует працює над лібрето та п’ятьма музичними номерами, які мають бути представлені на фінальних перформативних презентаціях у жовтні 2025 року.

Сергій Дідок, музичний куратор, виділяє два проєкти, які вразили його на етапі розкадровок:

«Мюзикл про Марію Примаченко та «Анархістка» про Марусю. Вони різні за стилем, але команди схопили правильний вектор з точки зору музичної драматургії».

Для Сергія Дідка важливо, щоб молоді композитори не боялися експериментувати:

«Я хочу, щоб в Україні створювався національний продукт високої якості. Мої лекції про музичну драматургію, сподіваюся, допомогли учасникам зрозуміти, як поєднати музику й історію в єдине ціле», – каже він.

Ольга Байбак додає, що обрані теми мають потенціал зацікавити театри:

«Мазепа – від ловеласа до державника, Маруся – з її буремною історією та феміністичними мотивами, дитячий мюзикл про Примаченко – усі вони звучать переконливо. Питання в тому, чи знайдуться театри, готові інвестувати в ці проєкти».

Українськість мюзиклу – чи є вона?

Питання про українськість сучасного мюзиклу викликає дискусії. Лєна Лягушонкова відверто зазначає:

«Поле мюзиклу в Україні майже чисте. Є поодинокі приклади, як «МУР» чи «Тигролови» в опереті, але системного розвитку жанру немає. Важко говорити про українськість, коли самого жанру ще бракує».

Вона підкреслює, що створення мюзиклів на основі української літератури та історії – це спосіб заповнити цю прогалину.

Ольга Байбак, аналізуючи репертуар Бродвею та Вест-Енду, вважає, що український мюзикл може бути різноманітним:

«Дві третини сучасних мюзиклів на Бродвеї базуються на літературі чи фільмах. У музиці – цілковита свобода стилів. Або ж візьмемо інший мюзикл, який зламав шаблони – «Гамільтон». Його структуру запропонував розібрати лектор Сергій Кулибишев. Чому саме зламав? Бо батьків-засновників США грають переважно темношкірі актори, та й звучать за деяким винятками не класичні мюзиклові мотиви, а хіп-хоп, R&B, соул тощо. У підсумку мюзикл отримав рекордну кількість нагород. А я слухала його й думала, що такий музичний стиль і така структура може чудово лягти й на багато сюжетів з української історії».

Виклики та перспективи: мюзикл у часи війни

Лєна Лягушонкова як практикуюча драматургиня визнає труднощі:

«Мюзикл – це жанр, який потребує великих ресурсів. Навіть сучасні п’єси рідко виходять за межі малих сцен. Але те, що люди продовжують творити попри війну, тривоги й утому, – це вже подвиг».

Вона поділилася з учасниками досвідом роботи над історичними сюжетами.

«Приступаючи до справи, я усвідомлювала, що геть нічого не знаю про роботу над мюзиклом. І лише виходячи із знань, які отримала з лекції першого дня Лабораторії від диригента Сергія Дідка, будучи з учасницями і учасниками на рівних, придумала сюжет мюзиклу про Вінстона Черчилля. Це була моя відповідь на запит, який ми отримали від однієї із заявок – як писати про перемогу, коли навколо тотальна втома. Крім того, я розказала про роботу в сучасних текстах з історичним матеріалом на прикладі тексту «Кортес», який йде в Київському театрі «Золоті ворота». 
Для мене принциповим є те, що не можна працювати з історичним матеріалом і гратися в нейтральну – нульову – позицію. Кожен і кожна заангажовані своїм досвідом, віком, статтю, соціалізацією і освітою. Мені важить авторська думка, а не речі, які я можу дивитись у Вікіпедії», – зазначила Лєна Лягушонкова.

Сергій Дідок бачить у Лабораторії шанс для молодих митців:

«Учасники вразили своїм бажанням працювати в тандемі. Це покоління, яке готове створювати сучасне й креативне. Зараз ідеальний час для експериментів і втілення національної ідеї через мюзикл».

Ольга Байбак наголошує на необхідності уникати стереотипів:

«Коли в театрі кажуть: «це для внутрішнього ринку», це часто виправдання низької якості. Хороший мюзикл має бути універсальним, але водночас близьким глядачу. Так, можливо якийсь локальний американський сюжет не буде таким популярним у нас, як, наприклад, історія дівчини з району Пекельна кухня або історія кубинських музикантів у мюзиклі Buena Vista Social Club. Але зовсім не через неприйнятність, а тільки через те, що у більшості з нас немає дотичності до цих сюжетів», – пояснює Ольга.

Що далі?

Перша резиденція завершилася створенням розкадровок, які учасники доопрацьовуватимуть до другої резиденції наприкінці серпня 2025 року. У жовтні відбудуться перформативні презентації, де п’ять лібрето та по п’ять музичних номерів будуть представлені театрам і публіці.

Як зазначає Лягушонкова, «наша відповідальність – забезпечити якісні тексти. Чи стануть вони виставами – залежить від театрів».

Лабораторія мюзиклу – це не лише про створення нових творів, а й про формування нової театральної культури, де молоді митці можуть експериментувати, а жанр мюзиклу – знайти своє місце в Україні.

Фото: Вікторія Котенок

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.