Голос тих, кого не хотіли чути: Віталій Ажнов взяв участь у спеціальній події заповідника «Бабин Яр»

Актор театру імені Івана Франка Віталій Ажнов взяв участь у спеціальній події Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Він прочитав уривок із книги-реквієму Ади Рибачук і Володимира Мельніченка, присвяченої трагедії Бабиного Яру.

Цей захід – частина документальної виставки «Коли руйнується світ» про нереалізований меморіал Бабиного Яру, який у 1965 році художники Ада Рибачук і Володимир Мельніченко створили для архітектурного конкурсу. Свої роботи вони підписували абревіатурою АРВМ.

У виставковому центрі «Жива памʼять» за пів години до початку події збираються люди, роздивляються виставку – ескізи, документи, фотографії, відреставрований макет меморіалу. Техніки налаштовують обладнання для звуку. Відеооператори – шукають вдале місце для камер. Праворуч від входу на столику стоїть кавомашина й паперові стаканчики, з десяток пляшок «Моршинської». Трохи поодаль до виступу готується Віталій Ажнов. Він у чорному костюмі з широкими брюками. З-під волосся визирає дужка мікрофона. У руках – книга. Актор відходить углиб залу, тихо повторює слова.

Глядачі гуртуються групками в очікуванні події.

«У 1965 році був оголошений архітектурний конкурс на створення пам'ятника «Жертвам фашизму в Шевченківському районі міста Києва». У той час був великий попит суспільства на вшанування трагедії Бабиного Яру. Тому на цю ідею відгукнулося багато архітекторів, які представили різні проєкти, – каже Роза Тапанова, генеральна директорка національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». На ній чорна сукня в дрібний горошок, піджак на чоловічий манір. – Коли влада побачила, який розголос спричинив цей конкурс, його скасували. Проєкт Ади Рибачук та Володимира Мельніченка не було реалізовано, бо він не відповідав державній риториці того часу». 

1976 року радянська влада в урочищі встановила офіційний пам'ятник «радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру».

Через 50 років після трагедії у 1991-му Ада Рибачук та Володимир Мельніченко створили книгу-реквієм, яка, за словами Рози Тапанової, стала спробою зберегти пам'ять про проєкт меморіалу і документом, який описує події тих днів та демонструє боротьбу людей за право пам'ятати. У книзі – макети та ескізи, тексти, що допомогли реконструювати події, які довгий час були вилучені з історії. 

«Коли я вперше прочитала цю книгу – зрозуміла: цей текст має прозвучати в Бабиному Яру. Тут, де мовчання надто довго було офіційною позицією. Я вдячна Віталію Ажнову, який погодився дати голос цій пам'яті. Ці читання – стануть голосом тих, кого не хотіли почути», – каже Роза Тапанова.

Актор виходить на середину зали. У залі – тиша.

«Цей пам'ятник вам – полеглим в одній могилі, загиблим не на полі бою і не зі зброєю в руках, нашим братам і сестрам, матерям і батькам, і діткам маленьким, товаришам дитинства нашого. Вам, кого ми не зустріли. Вашим думкам, вашим талантам і здібностям, ненаписаним книгам, невіднайденим істинам, незіграним симфоніям, вашим надіям, любові вашій, добрим ділам…», – декламує Віталій Ажнов.

Митець не може бути осторонь. Такі проєкти через мистецтво не лише інформують глядачів, а й викликають у них емоційний відгук, сприяють інтелектуальному зростанню, скаже Віталій після свого виступу в коментарі «Українському театру».

На стіні у лівому крилі зали вмикається екран. Глядачам показують запис 1966 року з мітингу в Бабиному Яру. Цю кінохроніку зберіг оператор Едуард Тімлін попри заборону КГБ. Цей відеоматеріал передали до архіву заповідника «Бабин Яр».

«Ми побачили такі красиві обличчя людей – на плівці без звуку, але з сильним голосом правди», – зазначає Роза Тапанова.

На цій плівці – перший мітинг пам’яті єврейських жертв Бабиного Яру. Він відбувся 24 вересня 1966 року – в роковини початку розстрілів за єврейським календарем. На акції зібралося близько 50 людей. На вцілілій стіні зруйнованого єврейського кладовища прикріпили плакат із написом російською мовою та на івриті. На мітинг приїхали знімальні групи із київської «Укркінохроніки» та московського «Наукфільму». Тоді київському оператору Едуарду Тімліну таємно вдалося зберегти 80 метрів плівки (приблизно 1,5 хвилини) з відзнятими кадрами.

Другий мітинг, організований письменником Віктором Некрасовим, відбувся 29 вересня 1966-го. На ньому сотні людей уперше за 25 років прийшли вшанувати єврейських жертв Бабиного Яру. Серед них був літературознавець Іван Дзюба, письменник Борис Антоненко-Давидович. Мітинг розігнали. Влада назвала цю акцію «ганебним зборищем єврейських й українських націоналістів». Активних учасників заходу звільняли з роботи, плівки вилучили.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: А он і Авіньйон

Нагадаємо, 29–30 вересня 1941 року у Києві відбулись масові розстріли у Бабиному Яру — було вбито 33 771 людину. Всього за два роки окупації нацистами Києва загинуло понад 100 тисяч людей. Половина із них – євреї.

Ада Рибачук (1931–2010) і Володимир Мельніченко (1932–2023) — художники, які понад пів століття діяли разом як творчий дует. З 1950-х працювали з монументальним мистецтвом, живописом, графікою, скульптурою, архітектурою та ландшафтним проєктуванням. Створили оформлення низки київських об'єктів, зокрема Центрального автовокзалу та Палацу дітей та юнацтва. Наймасштабнішим проєктом став Парк Пам'яті на Байковій горі. У 1982 році радянська влада залила бетоном рельєфи Стіни пам'яті площею понад дві тисячі квадратних метрів.