Всеукраїнське триєнале сценографії імені Данила Лідера-2025. Катерина Корнійчук про подію

В День театру, 27 березня в Центральному будинку художника відкрилося Всеукраїнське трієнале сценографії імені Данила Лідера. Виставка об’єднала роботи майже 50 театральних художників з України та інших країн, створені у період з 2022-го по 2025 рік.

У просторі експозиції були представлені ескізи декорацій і костюмів, макети сценографії, оригінальні костюми з реальних постановок, авторські фотографії, які передають унікальне сценографічне бачення вистав, а також театральні плакати, що стали невід’ємною частиною візуального наративу.

Організація подібних мистецьких подій під час повномасштабної війни – непросте завдання. Проте куратору події Олегу Татаринову вдалося не лише об’єднати митців, а й продемонструвати, що театр і сценографія в Україні продовжують жити, реагувати на виклики часу й зберігати свою силу впливу.

Експозицію можна було відвідати до 13 квітня.

Ми поспілкувалися з учасницею виставки – провідною театральною художницею Катериною Корнійчук і попросили її поділитися враженнями про подію та розповісти історію свого доробку, представленого на триєнале цього року.

Пані Катерино, на вашу думку, наскільки важливим під час війни є проведення подібних мистецьких заходів та виставок, як «Всеукраїнське триєнале сценографії імені Данила Лідера»?

– Ця подія є дуже значимою, адже робота театрів під час війни стала складнішою, має певні обмеження та перепони в багатьох регіонах України. Тому зібрати та організувати всеукраїнську виставку, яка представляє різні театри України та таку кількість театральних художників – є важливим та відповідальним рішенням. Це чимала підтримка для регіональних театрів та митців, які працюють в обмежених умовах воєнного часу, деякі театри не мають своїх театральних приміщень через окупацію міст, в яких вони функціонували.  А також, це можливість продемонструвати собі та світу, що навіть у такий непростий час ми, українські митці, знаходимо сили та натхнення для розвитку нашої культури, зокрема театральної.

Розкажіть про свої роботи, представлені на виставці, та історію їх створення.

– За останній рік я отримувала низку запрошень від муніципальних та приватних галерей з пропозицією проведення персональної виставки зі своїм театральним доробком. Я була щиро здивована, що у час, коли, здавалося б, театральне мистецтво мусило б відійти на другий план, попит на мистецькі події, пов’язані з театром, збільшився. Також, ми можемо спостерігати підвищений попит до театрального мистецтва в цілому, останнім часом стало дуже непросто потрапити до театру, місця розкуплені на кілька місяців наперед. Люди потребують живого мистецтва театру, яке дарує надію, позитивні емоції або ж навпаки – глибокі філософські роздуми, що допомагає хоча б на якийсь час відволіктись від цієї жахливої війни, яка відбувається в нашій країні.

На Триєнале сценогрфіі я представила серію своїх авторських костюмів, які не беруть безпосередньої участі у театральних дійствах, але мають відношення до вистав, в яких я працювала на різних українських сценах. У першу чергу це ремінісценція на п’єси Вільяма Шекспіра. Також, до своєї експозиції, я долучила костюм, дотичний до вистави, яка готується до виходу в одному з київських театрів, за мотивами поезії Тараса Шевченка.

На створених вами сукнях можна помітити багато кинджалів та хрестів. Чи можна сказати, що війна вплинула на вас як на мисткиню?

– Безумовно. Думаю, що і я змінилась за час війни. Мені стало менш цікаво показувати просто театральні костюми, які були певним завданням для тієї чи іншої вистави, тим паче, що вони були продемонстровані вже неодноразово. Я зацікавилась іншим напрямком  – створенням  костюму як самодостатнього артоб’єкту. В цьому випадку я не була залежна ні від режисерського задуму, ні від акторських потреб, я керувалась лише особистою творчою потребою при створенні незалежного просторового образу. Відомо, що мистецтво сценографії містить у собі елементи та принципи мистецтва інсталяції, і саме в такому ключі я створила самодостатні костюмні образи, які виконали роль артоб’єктів на трьох персональних виставках: «Три зустрічі з Шекспіром» у «Галереї сценографії» у Варшаві 2023 року, «Четверта стіна» в галереї АРТ-ДЕПО у 2024-му в місті Бориспіль та на «Театральному вернісажі» в Центрі культури і мистецтва міста Переяслава у 2025 році. До кожної виставки я створювала нові костюми, які на Триєнале сценографії об’єдналися разом. 

Тут треба зазначити, що вперше я застосувала стилістичний хід із використанням шрифтових композицій під час роботи у виставі «Весь Шекспір за один вечір» з режисером Віталієм Малаховим. Я використала принцип шекспірівського театру «Глобус» з написами на декораціях, які визначали місце події, трансформуючи його на костюм, написи на якому визначали героя тої чи іншої драми Шекспіра, що дозволяло глядачу швидко ідентифікувати персонажа. Саме цей прийом надихнув мене на створення окремої серії костюмів, так званої «Шекспіріади», в якій акцентом я зробила поверхню костюму, шрифтові композиції та авторські зображення в дусі символів шекспірівських драм.

Особливим елементом «костюмної ходи» став костюм із рушником. Історія цього рушника давня. Колись я придбала його на черкаському ринку в жахливому стан, порізаному на три шматки, з пліснявою. До речі, втрачені центральні частини кролівецьких рушників – це наслідки часів Голодомору й бідності, коли люди просто вирізали середину для побутового використання. Я привела його до ладу, і він пролежав у шухляді чи не 10 років. І от, готуючись до виставки в Переяславі – місті, де Шевченко написав свої основні шедеври поезії, я задумала інсталяцію, яка відповідала б тематиці шевченківських творів, чим надала рушникові третє життя – долучила його до мистецької інсталяції. До вже існуючої символіки я додала мистецькі знаки з хрестами та птахами війни, які увійшли в діалог із весільними знаками продовження роду, символізуючи одвічну боротьбу українців з російською імперією за своє життя та самоідентичність.

Один із ваших костюмів у загальній інсталяції має назву «Битва Ангелів»? Які сенси ви заклали в нього?

– Це ще одна художня рефлексія на тему війни, в якій ми живемо щодня.

Головними візуальними образами тут виступають білі й чорні Ангели, які зображені в русі боротьби світла і темряви, добра і зла, правди й брехні. Тут я частково залишила символіку шекспірівських драм у присутності мечів і кинджалів, але головні персонажі трансформувались у християнських ангелів, які одночасно є й охоронцями, і воїнами, які виборюють справедливість.

У кожний костюмний образ я доклала свою особисту історію, адже театр не закінчується фіналом вистави – він має здатність трансформуватись і приймати інші форми – пост-вистав, перформансів, театральних інсталяцій, які надихають до незвичних художніх задумів, інших стилістичних підходів, підживлюють творчу винахідливість, а головне – збагачують мову театрального мистецтва.

Катерина Корнійчук – художниця візуального та театрального мистецтва.

Створила понад 30 вистав як художнця-постановниця, сценографка та художниця костюмів у провідних театрах України (театрі імені Івана Франка, театрі імені Лесі Українки, театрі імені Тараса Шевченка в Черкасах, Театр Корифеїв у Кропивницькому, київському Театрі юного глядача на Липках). Лауреатка міжнарожних театральних фестивалів, художніх виставок та симпозиумів. Авторка 35 персональних виставок в Україні, Польщі, США, Канаді. Твори зберігаються в державних та приватних музеях і колекціях в Україні, Польщі, США. Постійний учасник всеукраїнського бієнале сценографії з 2015 року. У 2025-му провела три персональні театральні виставки в Україні.

Учасниця Всеукраїнського триєнале сценографії імені Данила Лідера-2025.