Фестиваль «В гостях у Гоголя» – знову в мистецькому просторі Полтави

У Полтаві з 1 по 7 квітня відбувся XII Відкритий регіональний фестиваль театрального мистецтва «В гостях у Гоголя».

Після тривалої перерви – останній фестиваль проводили у 2019-му – до Полтави з’їхались театральні колективи з Києва, Харкова, Дніпра, Коломиї, Кривого Рогу, Чернігова, щоб показати свої творчі доробки.

Розпочався фестиваль із покладання квітів до пам’ятника Гоголю, ім’я якого носить полтавський театр і дню народження якого – 1 квітня – приурочене відкриття фестивалю.

А ввечері святкове дійство перемістилося на театральні підмостки.

Традиційно фестивальний вечір відкрив Микола Гоголь (актор Тимофій Зінченко):

«Театр – це душа, жива, трепетна, примхлива та прекрасна. Вона не терпить фальші, не любить байдужості. Театр завжди був чимось більшим, ніж декорації і сцена. Він був голосом народу, радістю, він був надією і мрією. Театр – це таємниця, де можливо все».

Фестиваль почався гала-концертом Київського театру оперети. У програмі – класичні оперета й опера, мюзикл та хіти європейської програми, а також найкращі пісні, які увійшли до золотого фонду української естради.

Рівень – столичний в усіх проявах: від розкішних костюмів до неперевершених голосів. У залі – аншлаг і овації! Публіка аплодувала стоячи, нагороджуючи вигуками «Браво!» солістів – Ольгу Федоренко, Володимира Одринського, Арсена Курбанова, Любов Доброноженко, Яну Татарову-Цуцкірідзе, Олександра Мельника, Максима Гару, Катерину Ясенчук, Максима Бусела, Дмитра Шелаєва, а також артистів балету та музикантів оркестру.

«Збіглося багато векторів. І це перший раз, коли за час повномасштабної війни ми виїхали таким великим складом, до сотні чоловік, – сказав диригент-постановник Сергій Дідко. – Для нас це ковток свіжого повітря. Хочемо підтримати гоголівців, бо розуміємо, що в такий складний час провести в Полтаві культурний захід високого рівня дуже важко. Ми не могли не приїхати, цей фестиваль рідний для нас, адже ми були його учасниками впродовж багатьох років. Для мене він пам’ятний тим, що я вперше тут диригував виставу «За двома зайцями», прем’єра якої відбулася саме в Полтаві. Тому щиро тішуся, що знову зміг повернутися на цю сцену.  
Щодо творчості Гоголя, я прихильник думки, що ми повинні не цуратися свого, а навпаки послідовно відстоювати на усіх рівнях. Для мене це суттєво. Росіяни тлумачать, що Гоголь, Березовський, Бортнянський – це «російська культура». Але ж це вихідці з нашого джерела, з нашої землі. Тому надзвичайно важливо, щоб український погляд був налаштований на збереження нашої культури, інакше ми втратимо весь наш національний фонд». 

2 квітня Харківський театр «Березіль» представив експериментальну виставу «Шевченко 2:0», режисер Олександр Ковшун, драматург Дмитро Терновий. Це спроба переосмислити спадщину Кобзаря в сучасному світі.

«Вже сама назва ніби обіцяє нам іншого Тараса Шевченка – не пам’ятник, не ікона, а живий чоловік, без архаїчного кожуха та обвислих вусів. Втім, Шевченко – як свій хлопець, як просто Шева – останніми роками вже прижився у масовому сприйнятті. «Шевченко 2:0» – одна з театральних іпостасей того Шеви, – писав про цю роботу березільців театральний критик Віталій Жежера.

В основі п'єси – «Щоденник» Шевченка, але не тільки він:

«Композиція досить вільна й здатна вмістити в себе що завгодно, будь-які сюжети й жанрові елементи. Тут тобі й школярі, що читають хрестоматійні вірші батька Тараса – тараторять, як ото «Матюшо, катай гуси!» Тут і душевні бесіди поета зі своїм Пам'ятником. І навіть всерйоз мелодраматична історія Тарасового роману з Катериною Піуновою», – йдеться у відгуку Віталія Жежери.

Продовжився фестиваль 3 квітня шекспірівською трагедією «Макбет», яку показав колектив Дніпровського театру Драміком.

«Буде цікаво, феєрично, незвичайно хоча б тому, що майже всі ролі виконують жінки. Шекспір хоча й писав свої твори про події давнини, але всі порушені ним теми актуальні сьогодні, як ніколи», – зауважив директор-художній керівник театру Сергій Мазаний.  

В інтерпретації режисера Лінаса Зайкаускаса – це сучасна європейська постановка, відмінна від традиційної театральної стилістики, яку далеко не всі глядачі прийняли й зрозуміли. Але знайшлися й ті, хто був у захваті. Ця вистава змушує думати, адже порушує сталі істини в їх антагонізмі, які кожне покоління від шекспірівських часів донині вирішує для себе по-своєму.

Перетнув фестивальний екватор Харківський театр музкомедії з виставою «Сімейна авантюра, або Вона на все згодна». Ця робота була поставлена за рік до війни, тому помітно резонує із двома попередніми своїм світлим і добрим сприйняттям світу. На кумедні ситуації й дотепні жарти глядачі реагували сміхом та аплодисментами. Легка, комічна вистава, яку поставив директор театру Ігор Коваль, дала відчути радісні емоції та хоч на деякий час повернула у мирне життя.

Ігор Коваль розповів, як нелегко виживати колективу в умовах щоденних бомбардувань російською армією:

«Ми не можемо давати вистави, концерти у своїх приміщеннях, а лише там, де є сховища. Важко, звісно. Але ми міцні, ми харків’яни! Дуже радіємо, що Полтава має можливість проводити фестиваль. Ми будемо приїжджати до вас на гастролі, на фестивалі й дарувати своє мистецтво, бо ми вас дуже любимо! Ви — наші! Близькі-близькі родичі! Упевнений – нас чекають кращі часи. Слава Україні!».

П’ятого фестивального дня полтавські театрали щирими оплесками нагороджували колектив Коломийського театру імені Озаркевича.

«Ми щасливі знову бути на святій полтавській землі. Ми знов у друзів, значить ми дома! Привезли нереалізований сценарій геніального кіноактора Івана Миколайчука, з якого ми зробили виставу. Гордимося, що приготували її для вас найперших, спеціально до фестивалю. Відчуваємо велику відповідальність і з трепетом чекаємо вечора», – наголосив художній керівник театру Дмитро Чиборак.

На сцені відбувались події, які торкнулись доль розкиданих по всьому світу тисяч українців-заробітчан першої хвилі еміграції, а також ці події повторились і в нашому сьогоденні. Вистава «Tabula rasa/Чиста дошка», поставлена режисеркою Людмилою Скрипкою, про жінку з Карпат, яка опинилась на чужині в заокеанській божевільні і втратила все. Прониклива гра акторів та емоційно чесна, гостра історія закарбовує в пам’яті, як закляття, слова: «Чужина не для нас».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іван Миколайчук: першопрочитання

Під час фестивалю в умовах війни треба бути готовими до будь-яких непередбачуваних ситуацій. Від російського ракетного удару по Кривому Рогу загинули люди, серед них – дев'ятеро дітей. 6 квітня в Україні оголосили жалобу, фестивальну виставу «Записки божевільного» скасували.

Завершальним акордом фестивалю 7 квітня стала вистава Чернігівського театру імені Шевченка за п’єсою англійського драматурга Тіма Ферта «Дівчата з календаря». В її основу покладена реальна історія групи жінок із Йоркшира, які у 1999 році під егідою «Жіночого товариства» знялися оголеними для календаря, щоб зібрати гроші для боротьби з лейкемією. Учасниці проєкту здобули популярність, а історія з календарем лягла в основу п’єси, фільму і вистави.

«Зараз будь-який цікавий і розумний матеріал має відгук, даючи глядачу відчуття власної необхідності й вартісності життя. Тож надихати в наш час людей, давати їм віру: якщо ти щось робиш, ми обов’язково переможемо — основна думка вистави, яка перекидає місток у сьогодення — ми боремось і обов’язково здолаємо нашого ворога», – сказав художній керівник Чернігівського театру Андрій Бакіров.

XII фестиваль театрального мистецтва завершився. Подія об’єднала творчих однодумців із різних куточків України, але фестиваль — це не тільки про обмін здобутками різних театральних шкіл, пошук нових мистецьких форм, розширення культурних зв'язків. Він насамперед про єдність і згуртованість, дружнє плече і незламну віру в непереможність української ідентичності в усіх її проявах.

Зворушливо було бачити, як світилися очі гостей і з’являлися усмішки, коли заступниця голови Полтавської облпрофспілки працівників культури Лариса Оніщук в образі Солохи щодня вітала запашним короваєм театральні колективи на порозі готелю «Турист».

Директор Полтавського театру Олексій Андрієнко у завершальний день підсумував:

«Для нас завжди у пріоритеті глядач. І основний посил фестивалю такий: за допомогою мистецтва ми можемо протистояти ворогу, непростим викликам, показати, наскільки різножанровою може бути театральна палітра. Це щодня доводили творчі колективи учасників. Дуже прикро, що через жалобу не відбулася вистава Криворізького театру пластики «Академія руху», але чекаємо їх будь-коли до нас на гастролі. Дякую нашим партнерам, спонсорам за допомогу й підтримку. Щиро вітаю всю громаду з успішним завершенням фестивального марафону».

Тетяна ЧУМАКОВА

Фото із сайту театру