Хто домінує у «Макбеті»: технології vs актори

Шекспірівський «Макбет» завжди залишається в центрі уваги режисерів, адже його сюжетна багатозначність дає широкі можливості для творчих експериментів. Виставу Івана Уривського в театрі Франка очікували з неабиякими сподіваннями: як класика може взаємодіяти із сучасними технологіями та українськими реаліями. Проте наскільки таке поєднання вдале?

Особливість цієї версії «Макбета» – зміщення акценту з містичної долі героя на технологічні інструменти маніпуляції. Відьми більше не надприродні істоти, а певний інформаційний вплив, який підштовхує Макбета до злочинів. Це інтерпретація, що перегукується з сучасним світом, де інформація часто виступає потужним інструментом контролю та маніпуляції.

Проте такий підхід має і свої ризики. З одного боку, він актуалізує трагедію в контексті сучасних політичних і соціальних викликів. З іншого – цифрове зло виглядає дещо відстороненим. На сцені домінують світлові екрани, розміщені на гіроскопних кранах, які фактично є персонажами вистави. Вони займають весь сценічний простір і ним керують актори. З одного боку, це видовищно й на початку захоплює увагу глядача. Але надалі тиск цих екранів на візуальному рівні дещо знижує рівень емпатії. Проєкція екранів у глядацьку залу – шаблонний прийом, але красномовний. Режисер Іван Уривський з художником-постановником Петром Богомазовим створюють відзеркалення сучасного світу, де маніпуляція і дезінформація – головні рушійні сили не тільки у владних кабінетах, але й у житті кожної людини.  

Інформація – потужний інструмент контролю та маніпуляції

Сценографія поєднує мінімалістичний дизайн із потужними мультимедійними рішеннями. Світлові ефекти та проєкції формують динамічний простір, який акцентує на конфлікті світла й темряви, добра і зла. Важливою особливістю є інтеграція акторів у керування цими світловими інструментами, що візуально підкреслює ідею маніпуляції.

Вистава більше прагне здивувати, ніж заглибити глядача у психологічні аспекти трагедії

Однак постає питання: чи не є ця видовищність надмірною? У певні моменти здається, що вистава більше прагне здивувати, ніж заглибити глядача у психологічні аспекти трагедії. Але вистава створюється не для тік-току (хоча це може бути певним інструментом піару), а для людини.

Художниця по костюмах Тетяна Овсійчук запропонувала мінімалістичне й стильне рішення – всі костюми витримані у чорному кольорі. Це додає історії позачасовості, стираючи межі між минулим і сучасністю. І власне створює атмосферу, в якій «Макбет» міг би відбуватися у будь-яку епоху, включно з нашою. На початку актори в робочих чорних костюмах нагадують працівників TV-індустрії, які непомітно керують камерами на знімальному майданчику. Згодом актори вже в історичних темних костюмах, що нагадує нам про Шекспіра. Чорний колір – універсальний і стилізувати його можна майже усюди, тому це вдале рішення.

Роль Макбета виконують двоє акторів: Акмал Гурєзов і Олександр Рудинський. Вони створюють образ Макбета не як абсолютного тирана, а як людини, яка піддається маніпуляціям. Відсутність традиційного демонічного зла у трактуванні Уривського ще більше підкреслює слабкість головного героя, його схильність до впливу ззовні.

Найсильніші моменти – сумніви та прийняття приреченості

У сценах, де технологічний вплив мінімізований, актори показують глибоку експресивність і зануреність у переживання героя. Найсильніші моменти – його внутрішня боротьба, сумніви та остаточне прийняття приреченості.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тектонічні розлами

Образ леді Макбет у виконанні Мальвіни Хачатрян і Тетяни Міхіної – набуває нового звучання. Якщо у традиційному прочитанні вона дружина-спокусниця, яка підштовхує чоловіка до злочину, то у виставі Івана Уривського леді Макбет – рівноцінний гравець у політичній грі.

На сцені – образ холоднокровної маніпуляторки, яка розуміє механізми влади не гірше за чоловіків і використовує їх собі на користь. Це додає виставі нової гендерної перспективи.

Фізична пластика актрис і їхня взаємодія з простором – одні з найцікавіших аспектів постановки. Контраст між зовнішньою стриманістю і внутрішнім напруженням їхньої героїні створює ефект напруги, що відчувається протягом усієї вистави. Леді Макбет у цій версії постає не просто дружиною, що підштовхує чоловіка до злочину, а стратегом і маніпуляторкою.

Технологічні рішення затінюють акторську присутність

Потенціал усіх задіяних акторів насправді потужний, але розкритий не на повну силу. Технологічні рішення вистави подекуди затінюють акторську присутність. Візуальні ефекти, хоч і вражають, перетягують увагу глядачів, через що між персонажами іноді втрачається емоційне напруження.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: А он і Авіньйон

«Макбет» Івана Уривського – це спроба поєднати класику з сучасними медійними технологіями. Проте режисерські рішення викликають запитання щодо балансу між формою та змістом. Візуальна складова місцями затьмарює акторську гру, що може залишити глядача емоційно відстороненим.