«У нас мало хто знає англійську мову. І це проблема, коли люди з технічних цехів їдуть з виставою за кордон»

Наше надзавдання – потрапити в основні програми топових фестивалів, як Авіньйон і Единбург, – каже Анастасія Гайшенець, заступниця гендиректора театру Франка з питань міжнародної співпраці

Пані Анастасіє, ви – заступниця генерального директора-художнього керівника театру Франка з питань міжнародної співпраці. А звідки беруться фахівці для такої роботи?

– Я навчалася на кафедрі театрознавства університету Карпенка-Карого. Спочатку я працювала як незалежний театральний критик, писала театральні рецензії та аналітичні огляди для профільних  видань, українських і закордонних. Довгий час працювала в журналі «Український театр». Спершу як заступниця головного редактора, потім  рік головною редакторкою. Але незабаром і журнал закрився, коли почалося роздержавлення преси.

Тоді на запрошення Олесі Островської-Лютої я долучилася як координаторка до роботи щойно відкритої Театральної лабораторії Мистецького Арсеналу. Саме тоді розпочалася моя  професійна трансформація з авторки-редакторки у програмну менеджерку і кураторку. Довелося опановувати нові навички та здобувати на досвіді компетенції, яких вимагає робота менеджерки.  Саме в Арсеналі, почала працювати з міжнародними проєктами.  Так, наприклад разом із Надією Соколенко та Володимиром Шейком ми провели в Арсеналі велику міжнародну зустріч театральної мережі IETM, куди з'їхалося багато експертів, кураторів та театральних менеджерів з Європи та Британії. Вважаю, що з цієї події почалася моя фахова міжнародна діяльність.

Незабаром відкрився Український інститут, його очолив Володимир Шейко. Він запросив мене долучитися до молодої інституції – як керівницю напряму перформативних програм. Часи були непрості: спочатку пандемія, потім велика війна. Але Український інститут вистояв, а ми там здобули важливий досвід.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гжегож Яжина почав з інтриг

Далі спробувала себе в недержавному секторі. Але зрозуміла, що комфортніше почуваюся таки в системних організаціях. Я розумію що таке державна робота, розумію її етику та навчилася бути резильєнтною до не завжди простих шляхів розв'язання робочих задач. Мені цікаво працювати з великими структурами й розвивати державні проєкти. Так я опинилася в театрі Франка, куди мене запросив Євген Миколайович Нищук.

Мені цікаво працювати з великими структурами й розвивати державні проєкти

Що входить до ваших обов'язків?

– Усі проєкти з міжнародною складовою, де залучено наш театр або його представників. Приміром, копродукції, читання зарубіжної драматургії, фестивалі, комунікація з закордонними експертами, посольствами, контроль за сплатою роялті та членських внесків міжнародним організаціям, підготовка аналітичних записок на запит органу управління тощо. 

Також допомагаю команді з внутрішніми системними перетвореннями та налагодженням проєктної роботи. З приходом Євгена Нищука та нової команди театр почав активно розвиватися та розширювати формати роботи. Ми намагаємося розвинути інфраструктуру театру та підвищити компетенції наших фахівців. Дуже хотілося б привести театр до європейських стандартів роботи. Без цього говорити про повноцінну інтеграцію у культурний простір ЄС на паритетних засадах – складно. Це і створення англомовних субтитрів, і підготовка промо-матеріалів, англомовних тизерів, англомовні паспорти вистав, пресрелізи, технічні райдери. Кожна вистава, яку ми хочемо представити міжнародній спільноті, повинна  мати весь необхідний  пакет документів та промоматеріалів англійською мовою. Тому щоб працювати ефективно у міжнародному полі потрібно зробити багато домашньої роботи. 

Кожна виставка, яку хочемо представити міжнародній спільноті, повинна мати пакет документів та промоматеріалів

Ви працюєте тут понад три місяці. Отже, до Авіньйону франківці їздили без вас.

– До мене на цій посаді працювала чудова фахівчиня Людмила Гарбуз, яка й займалася Авіньйоном. Після того, звісно, ще були поїздки, але ця – знакова, бо Авіньйон – одна з найголовніших точок театрального життя Європи. І хоч наш театр був не в головній програмі, але виступав на одному з найкращих майданчиків. У цій програмі є така ніби вільна територія, а є керовані простори, де дуже ретельно підбирають контент, де сприяють промоції. Тобто франківці потрапили до хороших партнерів. І добре про себе там заявили. Наша вистава «Калігула» мала гарні відгуки у пресі. Зараз намагаємося розвинути зв'язки, напрацьовані там, щоб продовжити співпрацю з Францією.

У вистави «Конотопська відьма» зараз великий гастрольний тур Європою. З 6 січня вони будуть у Берліні, Празі, Женеві, Відні. Потім поїдуть у Британію і Францію. Навіть у США з цим проєктом заплановані гастролі. А ще навесні готуємо фестивальний візит «Калігули» у Прагу, де буде місяць українського мистецтва. 

Як ви сформулювали б стратегічну мету цієї діяльності?

– Наше надзавдання – основна програма топових фестивалів, як-от Авіньйон і Единбург. Це мета не одного року, це цілий шлях, напрацювання мережі контактів, розбудова зв'язків, підтягування естетичного та концептуального рівня нашого мистецького продукту й рівня компетенцій та спроможності менеджменту нашої команди. Бо для того, щоб потрапити на такі фестивалі, одного мистецтва замало. Потрібні спроможності менеджменту, комунікативні спроможності театру, відповідність технічним і всім іншим стандартам, що усталені на Заході. Так, це велика мета, але вона включає іноді елементарні завдання. Скажімо, у нас мало хто знає англійську мову. І це – велика комунікаційна проблема, коли люди з технічних цехів їдуть з виставою за кордон. У мене є ідея зробити якісь курси для людей, які опікуються світлом і працюють зі звуком вистави, щоб вони могли ефективніше працювати на міжнародному полі.

На цій роботі ви вже можете похвалитися якимись пригодами чи подвигами?

– Пригод поки що мало. Це щоденна робота. Та я й не так довго працюю тут і не можу сказати, що прийшла на пусте місце, оскільки Людмила Гарбуз, яка працювала до мене, запустила дуже багато важливих процесів.

Театр Франка ввійшов до Міжнародної театральної мережі державних театрів «Європейська театральна конвенція», ми щороку сплачуємо внески й беремо участь у мережевих зібраннях. Це корисно для зав'язування нових контактів, з чого потім народжуються колаборації, проєкти і якісь нові історії. Так само театр іще за пані Людмили став частиною міжнародної платформи PROSPERO, яка має фінансування Євросоюзу й починає роботу з 2025 року. Ця платформа підтримує туринг, тобто гастрольний показ вистав у середині цієї мережі, участь у фестивалях, створення нових копродукцій. Подивимося, як це працюватиме. Для України там особливі умови. Ми зараз не можемо бути повноправним партнером для турингу, бо багато хто боїться до нас їхати. Це проблема – посольства, культурні інституції відмовляються фінансувати такі поїздки, не хочуть брати відповідальність за приїзд сюди окремих осіб чи великих колективів. Бо хто може гарантувати зараз безпеку на території України?

Разом із платформою Cultura Moderna готуємо приїзд топового польського режисера Яна Кляти

Не кажу, що бояться їхати всі. От зараз разом із платформою культурних ініціатив Cultura Moderna готуємо приїзд і воркшоп топового польського режисера Яна Кляти. Цей візит буде ознайомчим. Ми покажемо наших акторів, наш репертуар, а він проведе воркшоп для режисерів. Це буде гібридна робота – почнеться в онлайні, потім Ян Клята з ними зустрінеться, дасть завдання, після чого три дні буде з ними інтенсивно працювати у нас в театрі.

Міжнародні театральні зв'язки – це двосторонній процес?

– Безумовно. Не тільки нам цікаво, що відбувається в Європі. Європейцям дуже цікаво дізнатися більше про Україну. Вони хочуть відкрити її для себе. Під час перебування театру Франка в Авіньйоні директор Авіньйонського фестивалю Тіяго Родрігес розмовляв із людьми з нашого театру – Іваном Уривським, Петром Богомазовим і говорив, що дуже зацікавлений у відвіданні України. Ми ще у стані перемовин, і він не полишив цієї ідеї, готовий приїхати в Україну і співпрацювати з нами. Я хотіла б, щоб до нас приїхав Міло Рау, відомий режисер, який очолює один із топових австрійських фестивалів, і він був би тут дуже актуальний. Хотілося б привезти сюди топових польських режисерів. Згаданий діалог із Клятою – перший крок, а на наступний сезон ми хотіли б його запросити на постановку. Це рішення ще не прийняте, але безумовно це буде цікаво і нам, і йому.