16.11.2026
Трилогія за Гоголем у полтавському театрі: бесіда з режисером Сергієм Павлюком

Автор статті Ольга Юшкевич
Нещодавно у Полтавському театрі імені Гоголя відбулася прем’єра вистави «Майська ніч». Це друга постановка трилогії за творами Миколи Гоголя, яку театр запланував представити глядачам (першою була постановка музичної комедії «Сорочинський ярмарок» у травні цього року).
Втілювати задум запросили головного режисера Херсонського театру імені Куліша Сергія Павлюка, який вже 11 років співпрацює з гоголівцями. Нині у театрі тривають репетиції третьої частини циклу – вистави «Ніч перед Різдвом», прем’єра якої має відбутися у грудні нинішнього року.
Про те, як народжувався задум та в яких реаліях створюються нові вистави, поговорили з режисером-постановником Сергієм Павлюком.
Як виникла ідея поставити трилогію за цими творами Гоголя на полтавській сцені?
Директор театру Олексій Андрієнко запропонував мені поставити «Сорочинський ярмарок». Театру потрібна була саме ця назва, адже згідно літопису він колись відкривався цією виставою. Я спочатку категорично не хотів ставити «Сорочинський ярмарок». Із усього доробку Гоголя, не враховуючи «Ревізова» і «Мертвих душ», не розумів, що режисери знаходили у ньому, а ті трактування, що доводилось бачити, на жаль, розчаровували. Але дирекція мене переконала. Я погодився працювати за умови, що втілюватиму матеріал разом з прекрасною командою – художником-постановником Іриною Кліменченко, хормейстером Аліною Зінченко, балетмейстером із Херсона Юрієм Буссом. Працюю з полтавцями вже 11 років, знаю можливості трупи, багато артистів-вокалістів і молоді, на яку й ставилась ця вистава.
Тобто, спочатку йшлося лише про «Сорочинський ярмарок».
Так, і вже коли вийшла успішна прем’єра, Олексій Миколайович сказав: давайте ще одну виставу зробимо за Гоголем - «Майську ніч», яка продовжить історію. А вже спільно дійшли й до завершення циклу - вистави «Ніч перед Різдвом».
Отакий формат, коли пропонується три вечори дивитись своєрідний театральний серіал – це у сучасного глядача матиме успіх? Ходитимуть люди?
Чесно, я б ходив. Можу судити лише з відгуків глядачів, які приходили спочатку на «Майську ніч», потім говорили, що тепер прийдуть дивитися «Сорочинський ярмарок», або навпаки. Можливо це буде не три вечори поспіль, цікавість спонукатиме ходити до театру кожного місяця. Головне – ці три вистави – самостійні, зі своєю оригінальною канвою. Для певності і зрозумілості, ми вдалися до хитрощів, і деякі речі нагадуємо текстом, вкладаючи в уста персонажів зміст попередніх історій.
Які режисерські знахідки роблять ці постановки оригінальними?
Одна з них – це те, що персонажі переходять з вистави у виставу. Вони набувають розвитку і обростають оригінальними фішками. Кум Цибуля у «Сорочинському ярмарку» постійно скаржиться на недолугість вищого керівництва (як всі українці), а у другій виставі «Майська ніч» - сам перетворюється на начальство. Ми бачимо як людина повністю міняється, розвиток персонажа від добродушного мужичка, який любить розказувати цікаві байки, до тупого владного «начальніка». У першій постановці Дяк, який залицявся до заміжньої жінки, відлучений від церкви, у другій - перетворюється на Писаря, який говорить такою мовою, що його перекладає циган. І так можна говорити по кожному персонажу, де створено перехід і зв’язок, що тримає загальну канву. Актори прекрасно справляються і в процесі роботи включалися, додавали свої ідеї.
Сценографія на три вистави майже однакова – це модулі, які трансформуються, залежно від місця дії. Родзинка – це анімація -мультик, присутній в усіх трьох частинах. Малюнки зроблені в одному стилі художницею Іриною Кліменченко.
Музичний матеріал також створювався спеціально для вистав?
Ми використали принцип каверів на відомі рок-хіти з українськими текстами. Вони підсилюють взаємодію персонажів, стають продовженням історії героїв. Слід відмітити, що я взяв до уваги ідею актора Віталія Крапіви (кум Цибуля), який сам створив свій номер – рок-баладу в «Сорочинському ярмарку». На її фоні демонструвалася анімація про те, як чорта вигнали з пекла і про червону свитку. У «Майській ночі» - його текст у пісні Черевика (співає актор Тимофій Зінченко), і буде ще реп від Гоголя (у виконанні актора Антона Рокити) та у сцені пекла у «Ночі…».
Сцена у пеклі в «Ніч перед Різдвом» -- це вже не за Гоголем?
Вона «народилась» з бажання не показувати живої імператриці. Тому ми її помістили у пекло, де варитиметься у казані. Покажемо це через анімацію.
З огляду на ваше вільне поводження з персонажем «живого» Гоголя у виставах циклу (його роздягають на ярмарку, топлять в колодязі), чи не знайдуться ті, хто скаже, що з письменником так робити не можна?
Вже знайшлися, стаття вийшла у місцевому ЗМІ: мовляв, не варто так ставити класику. Але в цьому і є найскладніший момент. Я терпіти не можу нафталінового Гоголя, коли на сцену виходить ікона і актор пафосно грає цю роль. У мене питання: а де за цим всім талановита людина? Вона творила, десь щось чула, підслухала, побачила, вчилась, робила помилки, приймала рішення. Потім сублімувала у собі цей весь досвід і видавала. Одного лише таланту мало. Тому, виникла ідея занурити Гоголя у село, де вирує справжнє життя, відбуваються свої історії, які гармонійно вплітаються потім у його сюжети.
До деяких назв ви беретесь не вперше («Майська ніч» і «Ніч перед Різдвом» йшли у Херсонському театрі). Як вдається прочитати матеріал по-новому?
Не буду приховувати правду – є моя концепція, моє бачення. Я прочитав п’єсу і бачу її саме так. Ставити по-іншому – це творити її з новою командою. Дублюючи вистави, у першу чергу надихаюсь акторами, з якими ставлю. Вони вносять свою пластику, свій настрій. Наприклад, я довго шукав образ Гоголя у нашій версії з актором Антоном Рокитою, тому тепер собі іншого і не уявляю.
Ви ставите вистави різного жанру і тематики (лише із нещодавніх: Кам’янське – «Матінка Кураж», «Вій», Миколаїв – «Сватання на Гончарівці»). Про які теми зараз найважливіше говорити зі сцени?
Про будь-які. Людям треба дати вибір – це найголовніше. Хтось хоче відволіктись від війни, комусь треба прожити свої емоції, споглядаючи їх через страждання іншого. Я маю можливість на різних майданчиках говорити і говорю про все. Я – трудоголік, тому мені погано без роботи. Подобається процес, люблю розгадувати драматургів, працювати з акторами, знаходити рішення з творчими командами.
Чи змінилось ваше бачення як режисера після 24 лютого 2022-го року?
Ні. Я й до того дуже чутливо сприймав все, що відбувається навколо. Теми конфлікту з москалями я піднімав ще до повномасштабного вторгнення у Херсонському театрі. Моя війна лише підсилилась з роками. Зараз відчуваю внутрішню боротьбу, це моя болюча тема, адже можуть закидати, якщо патріот, чому не воюю… Тому не знаю, як правильно відповісти.
На вашу думку, яке місце для українців зараз у війні займає театр?
Я не люблю розмови про театр. Ним треба займатись. Театр існував до нас, буде існувати після нас. Зараз хтось ставить тільки про війну, хтось – документальну драму, комусь близька драма або комедія. Я люблю поєднувати форму, драматичний і психологічний театр. Завжди на кожен театр знайдеться свій глядач, для кожного режисера знайдеться своя тема, яку він захоче донести своїми методами. Залишається важливою сутність цього мистецького діалогу. У театр ходять, і, як на мене, у цьому є і проблема театру. Інколи дивишся, що в репертуарі зберігаються старі нафталінові вистави і на них аншлаги, тому їх ніхто не збирається знімати. Можу вихвалятися, що є мої вистави, що йдуть багато років. Але інколи не варто продовжувати їх сценічне життя, щоб не втратити якість у контексті сучасних трансформацій.
Який матеріал за останній час давався найважче?
Всі. Кожного разу, коли починаю працювати над новою виставою, не розумію, як саме все складається у думки в голові. Фантазую, домислюю, перевіряю на сцені. Для мене робота над п’єсою – це детектив, щоразу ти намагаєшся знайти мотивації та причини, чому саме так зробив персонаж. Постійно присутня й паніка – вийде не вийде, сумніви, навіщо погодився. Потім – все логічно складається і виходить прем’єра, фінальний результат. Моя справа як режисера – розгадати загадку драматургії, а вже оцінювати – буде завжди глядач.
Фото – Олександри Грек