Від проєкту для друзів до найпрестижнішого Квадрієнале: 10 років «Галереї сценографії»

Цього року громадській організації «Галерея сценографії» 10 літ.

Усе розпочалося з розмов друзів і бажання щось робити, не чекаючи вдалого моменту. Нас, співзасновників, було троє: актор Олег Онещак, менеджерка Юлія Глушко і я, сценограф Богдан Поліщук. 2016-го у Львові відбулася перша виставка сценографії – Богдана та Олени Поліщуків. Тоді й зареєстрували ГО «Галерея сценографії». А далі було організовано майже пів сотні персональних і збірних виставок українських сценографів, лекцій, воркшопів, переглядів тематичних фільмів, читки сучасних п’єс, створення камерних вистав й перформансів.  

Перші подій мали камерний характер, а виставки організовувались за принципом: я маю в друзях класного сценографа, то може запропонуємо йому зробити виставку у Львові. Поступово все набирало обертів. Неодноразово отримували підтримку Львівської міської ради – організаційну й фінансову. Почали запрошувати художників з різних міст. Запартнерилися з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України (ця співпраця дає можливість працювати з унікальною колекцією фондів, з науковцями й дослідниками, а також є прикладом співпраці державної інституції з громадським сектором). Наша діяльність вийшла за межі Львова і перейшла на загальноукраїнський і міжнародний рівень.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Щоби сценографія розвивалася – має бути двіж»

Одне із завдань «Галереї сценографії» – вивести художника театру, сценографа з тіні інформаційного простору, із залаштунків театрального світу. Бо навіть сьогодні імена сценографів не часто звучать публічно. Та це не порівняти з ситуацією 10 років тому. Сьогодні театри частіше публікують ескізи до майбутніх прем’єр, відео з примірок костюмів або театральних цехів, інтерв’ю з художниками. Виходять статті про сценографію й театральний костюм. У 2016-му ми відчували нестачу уваги до цієї теми й хотіли розбурхати простір.

Сценограф – це співавтор вистави, концептуаліст, митець

Сценограф є не тільки співавтором вистави як живого мистецького акту на сцені, він концептуаліст. І митець, твори якого існують і поза безпосереднім контекстом театру: ескізи, макети, інсталяції, окремі мистецькі об’єкти. Як ескізи Анатоля Петрицького чи Олександри Екстер – хіба ж сьогодні ми не розглядаємо їх як самодостатні мистецькі графічні твори? А театральним ескізам Вадима Меллера чи Василя Кричевського був би радий кожен аукціонний дім та колекціонер.

Нині «Галерея сценографії» в партнерстві з ЮНЕСКО та у співпраці з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України готує унікальний виставково-дослідницький проєкт «Спільна сцена». Про мистецьку спадщину українських сценографів єврейського походження, які в різні періоди XX століття формували обличчя українського театру.  

Цей проєкт для багатьох може стати відкриттям. Там будуть оригінальні твори Нісона Шифріна, який працював художником у Курбасівському театрі «Березіль»; Матвія Драка – одного зі співзасновників Національного театру імені Івана Франка в Києві; Михайла Френкеля – одного з концептуалістів «дієвої сценографії», автора двох фахових книг, які свого часу вважалися підручником для молодих художників. Також будуть ескізи Михайла Глейзера, який розробив костюми для постановки «Енеїди» в театрі Франка режисера Сергія Данченка. А ще твори Віктора Гукайла, Марка Епштейна. І справді унікальний експонат – вертеп, створений Іриною Уваровою для Шарля Фойєрберга («Все буде гаразд...» – моновистава 1994 року Театру ляльок на лівому березі Дніпра за щоденниками польського педагога Януша Корчака Режисер – Сергій Єфремов, художник – Ірина Уварова).

Цей проєкт є нашим першим і безперечно важливим партнерством з ЮНЕСКО. Його курують доктор культурології Сергій Руденко та головна зберігачка фондів театрального музею, дослідниця українського театрального авангарду Тетяна Руденко.

Цей проєкт для багатьох може стати відкриттям

Ще один проєкт Галереї – підготовка Українського студентського павільйону для Prague Quadrennial of Performance Design and Space 2027. Він фокусується на інклюзивності, роботі художника з ветеранами, людьми з інвалідністю.

Празьке квадрієнале – одна з найпрестижніших і наймасштабніших світових подій у сфері сценічного дизайну. До неї на багатьох етапах готуємося вже протягом трьох років, а паралельно шукаємо фінансування. Менеджеркою цього проєкту є Юлія Глушко, кураторами – сценографи Олег Татаринов, Марія Погребняк і Олена Поліщук. Під їхньою орудою павільйон створюватимуть студенти-сценографи з Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури й Національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенко-Карого.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Концептуальне відтворення світу: хто задавав тон в українському театральному авангарді

Для розвитку будь-якої організації потрібна сталість і тяглість. Щоб кожен наступний проєкт не розпочинався з нуля, але був сходинкою для наступного.

В українській сценографії ми можемо прослідкувати цю тяглість у взаємодії поколінь митців. Василь і Федір Кричевські на початку XX століття у своїй творчості свідомо зверталися до більш ранньої спадщини: українського бароко, українського народного мистецтва. І співпрацювали з театром Корифеїв, формуючи базу професійного театру, театрального дизайну. Анатоль Петрицький – один із найяскравіших українських митців-авангардистів – був учнем Кричевських. Їхній вплив прослідковується в театральних роботах Петрицького, наповнює впізнаваними українськими рисами його модерністські пошуки й експерименти. І навіть після того, як радянський режим по суті перекреслив природний розвиток мистецького процесу, впроваджуючи в Україні безальтернативний соцреалізм, з’являється монументалістка Алла Горська, яка також зацікавлюється театром, сценографією і театральним костюмом. І для занурення в специфіку професії досліджує й копіює ескізи того ж Анатоля Петрицького.

Для «Галереї сценографії» тяглість – це питання ефективності, розвитку, масштабування, налагодження тривалих партнерств і комунікації.  

2023 року ми реалізували міжнародний проєкт «Мистецтво в час війни: Мандруюча резиденція». У його рамках провели низку дискусій українських та іноземних колег. Серед учасників були Відмантас Казлаускас і Ауксе Капочюте – представники Литовського музею театру, музики й кіно, Ніно Гунія – генеральна директорка Тбіліського бієнале сценічного дизайну, Барбара Жарінов – польська дослідниця сучасної сценографії. Наступного 2024 року ми реалізували міжнародний виставковий проєкт «Український театральний костюм 20–21 століття» з польськими партнерами та співкураторкою Барбарою Жарінов.

У 2025-му провели виставку українських і литовських художників театрального костюма в Литовському музеї театру, музики і кіно. А згодом запросили литовських художників на Львівське квадрієнале сценографії.

Горизонтальні зв’язки формують простір, стають основою для вироблення політик. І це саме той напрям, за який відповідають громадські організації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Литовці непокоїлись, що українські костюми будуть занадто строкатими»

Важливо бути на рівних з іноземними колегами. Час «бідних родичів» у минулому. Звичайно, ми завжди нагадуємо про воєнний контекст, у якому перебуваємо, але не хочемо привозити українських митців як екзотику. Занадто довго українська культура розглядалася виключно в російському контексті й була відрізана від європейського.

Ми робимо кроки, щоб це змінити. У 2024 році разом з Музеєм театрального мистецтва і видавцем Олександром Савчуком видали книгу «Український театральний костюм XX – XXI століть. Ідентичність, контекст, ландшафт». Окрім статей українських авторів, там опублікована і стаття вже згаданої польської дослідниці сценографії Барбари Жарінов, яка пише і про польські, і про українські постановки. У 2027-му чекаємо на презентацію книги британської дослідниці, сценографки й кураторки Кетрін Сендіс, де має бути розділ, присвячений українському театру.

2018-го ми започаткували міжнародне Львівське квадрієнале сценографії, що відбувається раз на чотири роки й працює на довгу перспективу. Торік за підтримки УКФ провели Квадрієнале втретє. Низку виставок доповнювали публічні дискусії, перформанси, воркшопи. У ньому взяли участь митці з Австрії, Литви, Грузії, Румунії, Норвегії, Чехії.  

«Галерея сценографії» до 2022 року мала власне невелике приміщення у Львові, на вулиці Городоцькій, на першому поверсі будівлі Театру Лесі. Власне це і була наша фізична галерея, що стала простором для камерних виставок і подій. Але вже чотири роки ми не маємо власних стін. Сьогодні «Галерея сценографії» – це організаційна й комунікаційна платформа. Проте ми мріємо і сподіваємося, що до кінця 2026-го у нас з’явиться новий власний простір, який буде стабільною базою для нашої команди, локацією для робочих зустрічей та камерних мистецьких проєктів.

Богдан Поліщук