Між класичним Disney і українським театром ляльок: для дітей представили нову виставу «Вінні-Пух»

Прем’єра вистави «Вінні-Пух» відбулася 13 червня у Театрі ляльок на лівому березі Дніпра. П’єсу для постановки написав Євген Мельничук за мотивами маловідомих казок Алана Александра Мілна.

Режисер-постановник вистави – Гліб Тюпін; художник-постановник – Віра Задорожня; композитор – Ілля Самошост. Для деяких казок Алана Александра Мілна це перша сценічна інтерпретація в Україні. Одним із завдань постановки, за словами режисера та драматурга, було руйнування думки, що казка «Вінні-Пух» обмежується сюжетом радянського мультфільму.  

За сюжетом, «Вінні-Пух» – це історія про вже дорослого Крістофера Робіна, для якого найулюбленіший іграшковий ведмедик Вінні-Пух та інші персонажі з казкового лісу вже давно лишились в минулому. Хлопчик виріс і посерйознішав, а тому хоче забути всі свої дитячі вигадки та іграшки. Проте одного дня персонажі з дитинства знову з’являються у дорослому житті Робіна: Казковий ліс у небезпеці й потребує його допомоги. Крістофер Робін вже дорослим повертається у світ дитинства й переживає нові пригоди та виклики разом зі своїми іграшковими друзями.

Жанр вистави творці окреслили як повернення в дитинство, намагаючись показати мандрівку дорослого Крістофера Робіна у світ дитинства та його переоцінку цієї частини його життя.

Чому історія про Вінні-Пуха не втрачає популярності та яким був процес постановки, розповідає режисер вистави Гліб Тюпін:

Чому для постановки обрали саме цю історію?

– Нещодавно у найулюбленішого в світі ведмедика була 100-та річниця, та й загалом в Україні досі дуже мало сценічних постановок «Вінні-Пуха». Тож вирішили взяти цей матеріал, щоб спевним чином вшанувати таку поважну дату, а також запропонувати глядачам свою версію казок про жовтого ведмедика та його друзів.

Чому на вашу думку історія про іграшкового ведмедика не втрачає своєї популярності? Що в ній є цінним особисто для вас як для режисера?

Мені історія про Вінні-Пуха та його друга Крістофера Робіна відгукується, оскільки це приклад своєрідної братерської дружби, де Робін постає старшим братом, а Вінні – молодшим. У мене самого є двоє старших братів, а тому я завжди дивився на цю історію як на метафору таких стосунків. Вистава дає мені як вже дорослому можливість повернутися спогадами в ті часи, коли будь-яка вигадка була важливішою за реальний стан речей у світі.

Чому варто переглянути саме цю виставу?

– Ми хотіли спробувати відтворити стару школу театру ляльок. Оформлення і ляльки були зроблені у стилі між старих мультфільмів «Дісней» та вистав театру ляльок України 70-80х років. Історія у виставі досить ностальгійна, адже вона про повернення в дитинство, тож хотілося занурити глядача у цю атмосферу затишної ширмової вистави з дитинства

Розкажіть трохи про постановчу команду: якою була співпраця із драматургом, художницею та композитором? Як вдалось разом створити цю виставу?

– Окрім художниці-постановниці команда вистави була нова, зокрема новою для мене була співпраця із композитором Іллею Самошостом та драматургом Євгеном Мельничуком. Ми разом створили музику, драматургію та сценічне оформлення вистави. Виходить так, що вистава повністю реалізована зусиллями нашого театру від написання п'єси до створення ляльок. Це певний експеримент – така «герметична» постановка.

А як проходив репетиційний процес із акторами? Із яким найбільшим викликом ви зіштовхнулись?

– Репетиції проходили, як завжди, зі своїми перемогами та труднощами. Найбільшим викликом у постановці стала нестача рук. Широка вистава це така дивовижна річ, де завжди не вистачає рук для ляльок і реквізиту. Щоб щось сталося на ширмі, треба це підняти, пронести і поставити, а інколи це все одночасно, тримаючи ляльку. Проте акторська команда здатна впоратись із усіма труднощами, тож, я гадаю, усе буде добре.

Тривалість вистави – 45 хвилин, рекомендований вік – 3+.