Літак в осінньому саду

Сергій Маслобойщиков поставив у столичному театрі на Липках «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері.

У цієї вистави є кілька незаперечних плюсів. Перший: вона вишукано-красива. Другий: текст літературного першоджерела добре артикульований, тут збережено й проговорено головні меседжі автора, що важливо для спектаклю, про який у програмці сказано, що це притча для сімейного перегляду.

Повторимось: це зроблено красиво. Маслобойщиков-сценограф вибудував перед нами Космос із безліччю планет, одні з них великі, під людський зріст, інші – такі, що вміщаються на долоні. Це нагадує осінній сад у тумані, й там, немов у пожухлій траві, розсипані оті планети-яблука можливих і неможливих розмірів, як у фантастичному сні. Цей Космос такий, що його мимоволі хочеться поторкати й погладити, бо все, що в реальності є твердим, тут створене з тої матерії, з якої робляться м'які іграшки – навіть яблука й навіть літак, що приземлився поміж тих яблук. Загальний колорит вистави витриманий у тонах прив'ялої трави чи армійського осіннього пікселя. І час од часу на цьому спокійно-стриманому тлі тривожним дисонансом з'являються багряні плями, коли на сцену виходять дівчата-Троянди (костюми створила Даниїла Колот). Це надовго залишиться в пам'яті тих, хто бачив.

Загальний колорит вистави витриманий у тонах прив'ялої трави чи армійського осіннього пікселя. Час од часу на цьому тлі тривожним дисонансом з'являються багряні плями

Ще один плюсик вистави – Марія Пугачова в ролі Маленького принца. Це дебют. Марія – студентка III курсу університету Карпенка-Карого, майстерня Наталії Долі. Вибір режисера здається дуже вдалим, цього Маленького принца сприймаєш одразу, й не ставиш собі традиційно-марних смішних запитань, мовляв, справжній це принц чи ні, і тобі байдуже, грає його хлопчик чи дівчинка, от він, Маленький принц, з'явився перед тобою, і ти його впізнаєш, хоч ніколи раніше не бачив.

До речі, у виставі є ще один вдалий дебют: в ролі Трояндочки – Ірина Ралко, студентка того самого акторського курсу.      

Є в цій постановці й свої мінуси. Передусім це стосується деяких епізодів, що залишилися з якихось причин недопрацьованими, а лиш приблизно окресленими. Це стосується цілої низки епізодичних персонажів – Короля, Шанолюба, П'яниці, Ділка, Географа, Стрілочника, Крамаря. В усіх цих ролях – Руслан Гофуров, той самий актор, що грає й Пілота. І всі вони хаотично миготять перед нами й не встигають запам’ятатися, всі – на одне лице, і то не тому, що виконавець один і той самий, а через те, що для кожного з тих мікроепізодів режисер разом з актором не придумав окремого візуального образу – приміром, такого, як у Ліхтарника. Його так само грає Руслан Гофуров, і цей епізод придумано й зроблено блискуче.

…На початку сказано, що Сергій Маслобойщиков дбайливо поставився до літературного першоджерела. Але він все-таки дещо переінакшив. У фіналі вистави Змія смертельно жалить не Маленького принца, а Пілота. Тут аж серце завмирає – настільки це драматично точний хід, точний і щодо наших сьогоднішніх реалій, і щодо самого Сент-Екзюпері, пілота, чий літак був збитий на іншій, давнішій війні.