«Немає сенсу боятися» – вважає артист, який утретє став солдатом

Відверто. Шокуюче. Болісно. І… дуже смішно! Таку моновиставу побачать 11 листопада запорізькі глядачі. «Боятися немає сенсу» – переконує актор, режисер і автор тексту Анді Іва. Він же – солдат ЗСУ Андрій Іванюк.

П’єсу «Боятися немає сенсу» видрукували як пролог в антології актуальної української драми «Неназвана війна». Свого часу вона перемогла в конкурсі Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса.

У виставі нема раз і назавжди зафіксованих слів. Андрій Іванюк щоразу наново «вишиває» по певній канві – залежно від ситуації та аудиторії. Про цю постановку відгукуються як про стендап із його живим – до сліз – гумором.

Андрієві не треба нічого вигадувати. Його життя рясніє такими сюжетами, що можна написати не одну п’єсу чи сценарій. У 2004-му 17-річний студент інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Стефаника приїхав у Київ на свій перший «помаранчевий Майдан».

Чотири роки по тому закінчив виш в Івано-Франківську, здобув диплом із відзнакою. Та акторської освіти здалося замало. У 2012 році Андрій отримав диплом Університету Карпенка-Карого (театральна режисура, курс Михайла Рєзніковіча). Та й це не все. 2017-го Іванюк закінчив той самий університет за фахом «Режисура художнього фільму», майстерня Михайла Іллєнка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Актор і воїн Андрій Луценко: «Я — за професійний театр. Без матюків і вульгарщини»

Але до того був Майдан-2014, під час якого Андрій устиг побувати в СІЗО, а потім хотів піти добровольцем в АТО. Мама благала, щоб закінчив навчання. Він здався: «Піду, коли надійде повістка». Став солдатом у 2015-му. Півтора року воював в АТО.

Цей воєнний досвід ліг в основу п’єси «Боятися немає сенсу». А згодом – і фільму «Східняк» (2019). П’єса – про перші кроки новобранця на війні, фільм – свого роду її сіквел.

«Певний час я не хотів ані розказувати, ані писати про АТО. Та якось написав три коротеньких сценарії. Прочитав Іллєнку. Він порадив подаватися на пітчинг. За тиждень на мобільному телефоні я дописав сценарій повнометражного фільму. Його прийняли й виділили фінансування», – каже Андрій Іванюк.

Головну роль у стрічці «Східняк» зіграв Богдан Бенюк. Вони з Андрієм обоє родом із села Битків Надвірнянського району Івано-Франківщини. Колись Богдан консультував юного Андрія перед вступом до театрального вишу. Потім вони разом працювали в компанії «Бенюк і Хостікоєв».

Андрій – оптиміст. Недарма його вистава називається «Боятися немає сенсу». Для нього ця теза актуальна, бо зараз він – знову солдат. Перед великою війною жив у Києві, працював актором, режисером і помічником директора з творчих питань в театрі на Липках, навчався в аспірантурі Карпенка-Карого. У перші дні вторгнення приєднався до добровільного формування «Свобода», з яким пройшов оборону Києва. Скористався недовгою відстрочкою як аспірант, а на початку 2023-го знову став солдатом.

На фронті Андрій вигадує… казки. У нього двоє малих синів: тато по телефону оповідає їм різні історії. Одна з улюблених – «Жаб і рибки» – перемогла на міжнародному конкурсі короткої прози Zeitglas.

П’єса «Боятися немає сенсу» теж переможниця – міжнародного конкурсу «Євродрама-2022». Для Андрія Іванюка кожен її показ – нагода знову відчути себе актором, режисером. «Це для мене щось подібне до реабілітації».

Він уже показував виставу в Києві, Сумах… Тепер – у Запоріжжі.

Андрій вдячний художньому керівникові Запорізького театру поетичної пісні Олені Алексєєвій: вона допомогла протекцією й житлом. А також генеральному директору Запорізької обласної філармонії Ірині Конаревій, котра надала артисту-захиснику сценічний майданчик. Бо коли ти воюєш, не так легко пробитися до глядачів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «На фронті жартують не тому, що весело, а щоб вижити. І це треба показувати на сцені»

«Останнім часом знімають чимало фільмів про війну. Проте на ролі запрошують не акторів-військовослужбовців, а заброньованих тиловиків, – каже Андрій Іванюк. – Отже, з одного боку – класно, що у тебе є такий досвід. А з іншого – ти ніби нікому не потрібний… Утім, зараз я пишу комедію про вибори в театрі. Зараз Україна в усіх асоціюється з війною. Але ж у нас не тільки війна! Наскільки це можливо, люди живуть нормальним життям. Не треба плакатись, які ми стражденні. Життя триває. Смійтесь!»

Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО, Запоріжжя