Наталці із Полтави, теє-то, – 2ОØ років

У Національному драмтеатрі імені Івана Франка відкрилася виставка до 20-річчя прем’єри вистави «Наталка Полтавка».

Одні кажуть, що Іван Котляревський написав п’єсу «Наталка Полтавка» 1819 року, інші джерела вказують на редакції автора кількома роками пізніше. Колектив театру Франка впевнений, що «Наталка Полтавка» народилася 2005 року. То хто вона – поважна 200-літня пані, чи 20-річна молодиця?

Завідувачка літературно-драматичної частини театру Наталія Пономаренко пригадала, що появою на сцені вистави «Наталки Полтавки» можна завдячувати Богданові Ступці.

«Він мріяв зробити таку лінію в театрі Франка, щоб переставити усі мелодрами. Щоб вистави були правдиві, але і з сенсом. Треба було зробити «хор», – розповіла вона.

Такий хор, у якому поєднується і жанр, і текст, і сценографія, і музика знайшов Олександр Ануров, який став режисером-постановником «Наталки Полтавки» на сцені франківців. Його робота починалася із художником Андрієм Александровичем-Дочевським.

«Давай так – ніякого постмодернізму», – згадує сценограф слова Анурова.

Після заданого жанрового формату митці пішли у пошуках «справжнього і глибинного», вивчаючи Котляревського, побут і костюм тих часів.

Ануров зібрав ансамбль достойних творців, які не могли споганити відому п’єсу. Мабуть, найнеочікуванішою колаборацією у виставі є музична частина від лідера гурту «ВВ» Олега Скрипки. Він попрацював із музичною частиною творів Миколи Лисенка, написаних 1889 року, і зробив їх доступними для виконання акторами.  

Інша несподіванка – жанр вистави. Звучить він так: українське музично-драматичного рококо, теє-то, як його на дві дії.

Володимир Ніколаєнко, який грає Виборного Макогоненка, пригадав, що Ануров склав архітектоніку вистави, їдучи на репетицію в поїзді.

«Я думав, як же його почати, – цитує режисера Володимир Ніколаєнко. – За вікном поїзда змінюються картинки… Хай буде, думаю, класицизм, романтичне бароко. Хай закручене буде усе». Мабуть, ото так і з’явилося знамените «рококо, теє-то, як його».

Гендиректор театру Франка Євген Нищук без усяких теє-то на відкритті виставки виголосив майже тост (ні, алкоголю там, на жаль, не подавали): «Котляревський на нашій сцені буде жити!» Нищук вкотре проанонсував план зі створення «Енеїди» і зазначив: «Хочеться вірити, що наступна вистава по Котляревську теж стане «не просто виставою».

«Наталка Полтавка» – це жива енергія української душі, що два десятиліття звучить зі сцени, торкаючи серця глядачів. Відкриття цієї виставки — свідчення того, що справжнє мистецтво не має строку давності», – зазначив Євген Нищук.

Добре, що театр дав можливість відчути цю енергію у стінах виставкової зали, де до 10 червня експонуватимуться світлини з вистав, макет сценографії та ескізи завіси й задника Андрія Александровича, ескізи костюмів Людмили Нагорної, афіші, елементи реквізиту та костюми персонажів. Звісно, багато на виставці фото різних років. І всюди – любов акторів і творців вистави до неї. Для них «Наталка Полтавка» – їхня дитина, народжена на сцені 27 травня 2005 року.

Згадували під час відкриття й те, як загубили елементи декорації на гастролях за кордоном, згадували й тих, хто працював над виставою. Думали, мабуть, і про тих, хто у майбутньому буде частиною цього дійства. Бо не хочеться, щоб багатолітня історія «Наталки Полтавки» на сцені театру Франка переривалася.

Справді – славне життя у Наталки із Полтави. Для когось вона 200-літня пані з книжки, а для когось – 20-річна зі сцени театру Франка, а хтось познайомився з нею тільки вчора й за інших обставин. А скільки їй насправді – хтозна. У жінок про вік питати не заведено.

Ельчін Садаєв