Зоряна Починайко: «Театр почався, коли я побачила, як тиша може змінити людину в залі»

31 травня у львівському Театрі Живаго відбудеться прем'єра вистави «Там наверху». Ми поспілкувалися із засновницею театру – режисеркою, акторкою і драматургинею Зоряною Починайко про цю постановку та інші проєкти.

Зоряно, ви створили інтуїтивний Театр Живаго. На які зразки у світовій практиці орієнтувалися?

– Створюючи театр, я йшла навпомацки, шукаючи те, чого мені бракувало в інших просторах. Хотілося говорити про людину тут і зараз — власне з цієї причини театр і називається Живаго, від давньослов’янського слова «живий».

Це мінімалістичний мобільний театр, здатний грати у будь-якому просторі з невеликою кількістю реквізиту. Працюємо переважно з авторським матеріалом, досліджуємо актуальні проблеми мешканця великого міста — іноді загубленого, іноді наївного, але завжди готового зазирнути без остраху в найтемніші куточки душі.

Досліджуємо проблеми мешканця великого міста — готового зазирнути без остраху в найтемніші куточки душі

Та якщо таки шукати споріднені душі у царині театру — то це Єжи Гротовський у плані філософії «бідного театру», Тадеуш Кантор з його похмурими експериментами, а також роботи Ірини Волицької та Лідії Данильчук у львівському «Театрі в кошику». Їхня театральна правда — не форма, а внутрішнє горіння, посвята. Це близько до того, що робимо ми. Але ми не копіюємо — ми пророщуємо своє.

Театру Живаго дев'ять років. Якими вони були?

– Так, офіційно театр існує з 2016 року. Але насправді він почався значно раніше – коли я вперше побачила, як тиша між словами може змінити людину в залі. Відтоді ми не припиняли творити – під час тривоги чи у блекауті. Тому я іноді думаю: Театр Живаго має стільки років, скільки болю ми пройшли і скільки життів прожили на сцені.

Які режисери вам подобаються, чий досвід хотілося б перейняти?

– Мене завжди надихали ті, хто виходить за рамки. Серед українських режисерів обожнюю роботи Володимира Кучинського, Влада Троїцького та Сергія Павлюка, чия вистава «Калігула» у Рівному колись мене вразила. З незалежних театрів це вистави студії «ВідСутність» Юрія Паскара у Рівному.

Якщо говорити про кінематограф — у моїй бібліотеці більша частина європейського та азійського авторського кіно. Серед улюблених — похмуро-іронічний фон Трієр, медитативний Джармуш та Кубрик – з його широким діапазоном жанрів та прийомів. Стан, що народжується з пориву, – це мені ближче за всі школи. Я вірю в енергію та режисера як провідника між глядачем і глибинним.

Розкажіть про репертуар театру.

– З початком війни у репертуарі з’явилося багато моновистав – це spoken word-колаж «Хвилина тиші», інтерактивна комедія у формі екскурсії музеєм сучасного мистецтва Easy recycled, сповідь Юди Іскаріота «Голос непочутого» за мотивами оповідання Осаму Дадзая. З більшою кількістю акторів зараз у репертуарі «Сад земних насолод» – нуар-розповідь про втрату і звабу, а також антиутопія «Там наверху», прем’єра якої запланована на 31 травня.

Ви також пишете тексти у стилі нуар. Торік за вашим твором поставили «Сад земних насолод». Чим вас приваблює стилістика нуару?

– Нуар – це правда без гриму. Це не темрява заради темряви, а визнання: світ складний, болісний, спокусливий. Нуар дозволяє мені говорити про межі – між добром і злом, тілом і душею, пристрастю й втратою. І водночас – нуар відкриває шлях до краси, яку не побачиш на яскравому світлі. Це краса, яку треба винести з темряви.

Нуар відкриває шлях до краси, яку не побачиш на яскравому світлі

Яку виставу готуєте на кінець травня?

– Це нова авторська вистава «Там наверху», що поєднує жанри антиутопії, чорної комедії та медіасатири. Власне, це інтерв’ю з тими, хто стоїть «над» нами. Хто знеособлено керує, спостерігає, контролює. Істотами, які – можливо – безсмертні.

Головний герой – Максим, молодий і амбітний блогер, який прагне «винести правду назовні». Він не боїться ставити незручні запитання і мріє зламати систему мовчання. Але чим далі він іде, тим розмитішими стають межі між чесною журналістикою і маніпуляцією, між пошуком правди та погонею за хайпом.

Благородні наміри можуть бути знецінені токсичними методами

Це історія про те, як благородні наміри можуть бути знецінені токсичними методами, і про те, як легко втратити себе у спробі викрити когось іншого.

Вона також витримана в стилі нуар?

– Так, виставу «Там наверху» цілком можна вважати такою, що витримана в стилі нуар, принаймні на концептуальному та атмосферному рівні. Головний персонаж — Максим — не є класичним позитивним героєм. Його мотиви нібито благородні, але методи викликають сумніви. Це типова риса нуарного протагоніста — герой балансує між світлом і тінню, шукає правду, але не безкорисливо. Атмосфера вистави — параноїдальна, з підтекстом тотального контролю, прихованої влади та страху перед «верхами». Як у класичних детективах-нуарах, дія будується навколо пошуку правди. Але що глибше герой копає — то менше він розуміє, що відбувається. І тим небезпечнішою стає правда.

Поєднання тривоги й абсурду, яке викликає і сміх, і дискомфорт

Вистава порушує тему маніпуляцій медіа, заполітизованої правди, інформаційної сліпоти, що ідеально вписується в нуарну філософію — недовіру до системи, викриття морального занепаду та ілюзорності правосуддя. Поєднання тривоги й абсурду, яке викликає і сміх, і дискомфорт, — ще одна риса, що робить цю виставу близькою до нуару.

Яку ідею несе ця п’єса?

– Якщо коротко – як не шукав би світла у хитросплетіннях медійного потоку, все одно знайдеться той, хто «вимкне лампи» і сховає правду, керуючись власними інтересами. Цей факт потрібно прийняти як він є — і вже в рамках отакої реальності, розпрощавшись з рожевими окулярами, шукати опору та будувати свою систему координат.

При театрі існує музичний проєкт Mryaka, недавно ви зняли кліп на пісню «Зберімося, роде», яка входить до альбому Atomic Tribe. Можна сказати, що з цим кліпом популярність пісні зростає?

– «Зберімося, роде» – старовинна українська пісня, яку можна віднести до застільних, хоча має вона трагічну ноту, так що ота веселість звучить крізь сльози. В обробці Mryaka це радше нішевий трек, який сподобається поціновувачам темної естетики.

Хто з акторів у кліпі виглядає, на вашу думку, найбільш експресивно?

– У зйомках взяли участь актори Театру Живаго, студійці школи ЖивАрт та студенти Львівської академії мистецтв. Експресивними були всі. Актори отримали «зелене світло», щоб випустити на волю всю дикість, котра зазвичай неприйнятна у повсякденному житті. Особливо експресивними були бійці – хлопці, які зіграли поєдинок, та Кецалькоатль — бог війни, котрий пожирає людські життя для власного вдоволення, але й це не тамує його голоду.

При Театрі Живаго працює імпровізаційна студія. Ви берете потім акторів звідти до вашої постійної трупи?

– Звичайно, якщо студійці хочуть пов’язати своє життя з театром, ми продовжуємо співтворчість. Щоправда, студії при Живаго зараз немає, зате разом із нашими партнерами, кураторами Art&music school Юлією та Максимом Ткачами ми започаткували студію імпровізації ЖивАрт, яка існує самостійно від театру, але люди звідти можуть брати участь у спільних проєктах. ЖивАрт переріс у театр імпровізації, і 24 травня у них відбудеться прем’єра імпровізованої вистави «Всі дівчата хороші» на сцені палацу культури «Рокс». 

Як пройшли нещодавні гастролі вашого театру у Відні? Ви там працюєте з українськими біженцями?

– Це театральна терапія, хоча ми не називаємо її так офіційно. Люди приходили після втрат, після розлук, з відчуттям безсилля. Зараз усе не так драматично, як на початку війни, та ми продовжуємо робити воркшопи й вистави, влаштовуємо музичні вечори з читанням поезії. Наступного разу плануємо привезти до Відня імерсивну комедію у формі екскурсії Easy recycled, яка пародіює популярні європейські тренди й наприкінці дає гарну життєстверджуючу ноту, що попри всі неоковирності, істина, метафорою якої у виставі виступає Грааль, все ще може бути знайдена, хоча і невідомо коли.

Ви вчились і на психолога?

– Я не психолог за освітою, але постійно вчуся — у психотерапевтів, у тілесних практиків та людей, котрі практикують різні напрями медитації. Але в театрі я їх не застосовую буквально. Створюю простір, де глядач може пройти свій шлях — без директив, через співпереживання і присутність.

Які плани у Театру Живаго на новий сезон?

– Після прем’єри вистави-антиутопії «Там наверху» плануємо почати роботу над чорною комедією «Жертвоприношення» про владу штучного інтелекту та нескінченну гонитву за успіхом, заручником якої є сучасна людина. Також триває музична робота у рамках проєкту Mryaka, нові треки переважно англомовні, витримані у стилістиці dark cinematic electronic. Як джерело натхнення беремо частково образи з творів класиків європейської літератури на кшталт Пера Лагерквіста, хоча іноді трапляються і біблейські образи – до прикладу один із треків плануємо назвати «Банкет Бальтазара» та записати у стилі мелодекламації німецькою, процитувавши таким чином Rammstein.

Сучасна людина є заручником нескінченної гонитви за успіхом

Разом із нашими партнерами від ЖивАрт думаємо запустити курс режисури, де пропрацьовуватимемо основні її інструменти, що буде цікавим не тільки театралам, а й людям, які працюють із відеоконтентом чи малими формами.