Марія Тіхонова: «Важливо зробити пісні своїми, покласти під свій голос, відчути й передати зміст, що підсилює ідею постановки»

Новий сезон у Полтавському музично-драматичному театрі імені Гоголя розпочався традиційно з «Наталки Полтавки», що зазнала кількох прочитань. 

У вечер відкриття сезону на сцену вийшов легендарний склад виконавців, що майже 15 років грає у цій виставі. Виборний – Василь Голуб, Возний – Олег Шеремет, Терпелиха – Ніна Савченко. Незмінною Наталкою всі ці роки була акторка Лідія Кретова, якій перед початком вистави вручили Полтавську обласну премію імені Івана Котляревського. Її вихід на сцену в ролі Наталки став подарунком прихильникам, адже минулого сезону акторку побачили вже у ролі матері Наталки – Терпилихи. Тоді ж відбулось оновлення акторського складу. 

У сучасній версії опери (режисерка Ірина Нестеренко) Наталку грає акторка Марія Тіхонова. Це п'ята виконавиця ролі Наталки в історії гоголівців.

В акторському доробку Марії – Уляна у «Сватанні на Гончарівці», Оксана у виставі «Ніч перед Різдвом», Марися – у «Мартинові Борулі», Сона у «Ханумі», Хотина – «Сорочинський ярмарок», Олена у «Конотопській відьмі», Палагна в «Тінях забутих предків», Корделія у «Королі Лірі», Душа Марусі – «Маруся Чурай», Наталя у «Лимерівні». 

Перед стартом нового сезону ми поговорили з Марією Тіхоновою про акторство, творчість, полтавський театр та про її Наталку Полтавку.

Минулого 90-го сезону полтавський глядач побачив оновлену оперу «Наталка Полтавка». Цього сезону гоголівці традиційно відкрили 91-й цією ж виставою. Яким був шлях до вашої Наталки?

– Це вистава, в якій Наталку на полтавській сцені в різні роки грали прекрасні акторки Лідія Кретова, Маргарита Томм, Неллі Ножинова та інші. Створення образу для мене було важливим і цікавим процесом. Багато працювала над емоціями, поведінкою, намагалася знайти свою Наталку. Допомагали мої партнери по сцені – актори Лідія Кретова та Олександр Князь. Були репетиції, пошук образу. І в якийсь момент ти перестаєш просто вчити текст – починаєш жити життям своєї героїні.

Особливий момент постановки – оновлення всього акторського складу головних ролей. Ми підтримували одне одного, зустрічалися поза репетиціями в гримерках. Було важливо, щоб вистава вийшла цілісною і живою.

Яким був ваш початок роботи у театрі?

– 2021 року прийшла до театру на практику, будучи студенткою Луганського національного університету імені Шевченка. Головний режисер Владислав Шевченко запропонував спробувати себе в акторстві й зіграти Марі у музичній виставі «Лускунчик», яку тоді репетирували для новорічних показів. Хвилювалася, адже я більше по вокальній частині. Уроки сценмови проходила, але практики не мала. Робота у цій постановці – мій дебют. Я вчилася на репетиціях. А вже 2022 року мене взяли як акторку в театр.

Зараз ви граєте головні ролі й у драматичних, і в музичних виставах.

– Так, мені пощастило, що зайнята як акторка й у драматичних, і в музичних постановках. Нелля Василівна Ножинова якось на репетиції сказала, що треба грати так, як відчуваєш. Не боятися складних ролей, пробувати, шукати, не зупинятися.

Валентина Василівна Кусакіна (завтрупою театру) більше як 50 літ пропрацювала у театрі, спілкувалася з режисерами, спостерігала великих акторів у різних ролях. Вона має в пам’яті унікальні історії про оперети, які йшли з успіхом, про те, як відомі акторки готувалися до виходу. Це все і є для мене тим театром, в якому є можливість розвиватися.

На мою думку, однією з найскладніших ролей для вас дотепер є Наталя у виставі «Лимерівна» режисера Сергія Павлюка. Це так?

– Це перша моя драматична глибока роль. Треба було відчути свою персонажку. Вона пережила зраду коханого і зраду матері. Розчарувалася в житті, більше не контролювала ні розум, ні тіло, ні почуття. Це був пік розпачу, страждань, тому наважилась на самогубство.

Моя Наталка вийшла дуже емоційною завдяки рваним рухам, різкій пластиці (режисер з пластики – Юрій Бусс), така пташка...  

А який спектр емоцій у Марії-акторки?

– Завжди йду від свого відчуття, перечитую монологи, уявляю, що я відчула б у цій ситуації, вкладаю у героїню своє розуміння. Наприклад, коли працювала над Наталкою в «Лимерівні», згадувала свої прикрості, шукала ситуації з досвіду, за що зачепитися.

Костюм багато вирішує у створенні образу. Головний художник театру Назар Майструк, який працював над художнім оформленням у «Конотопській відьмі», «Тінях забутих предків», виставі «Галушка. Перші дні війни», тонко відчуває матеріал, створює такі костюми, які наповнюють характер персонажа додатковими штрихами. А інколи, примірявши нове сценічне вбрання, я навіть по-іншому починаю поводитися на сцені.

Вам довелося стояти під дощем у «Конотопській відьмі», обмащуватися глиною у «Лимерівні». Не хотілося відмовитись від таких експериментів?  

– Навпаки, хочеться все спробувати. Коли режисер пропонує рішення – це результат його аналізу матеріалу. Ми на сцені бачимо одну сторону, а він – іншу: об’ємну, цілісну. Втім, завжди можна щось скорегувати, знайти інше рішення.

До речі, про дощ у «Конотопській відьмі». Перед відкриттям 90-го сезону ми поїхали на гастролі з цією виставою в тур по заходу країни. Я мала співати Наталку в оновленій постановці «Наталки Полтавки», тому попросила поради в режисера Владислава Шевченка, як краще зробити – стати перед або за дощем, щоб і ефект гарний зберігся, і я не отримала переохолодження у мокрій сорочці. Використала дипломатичні здібності й трохи хитрощів.

З глиною спочатку було страшно працювати. Але доки не спробуєш – не зрозумієш. У басейні з глиною було дуже слизько, я боялася впасти. То домовлялася з партнерками – Наталією Сизовою (Лимериха) та Наталією Кожухаренко (кума Кнуриха), щоб вони на свій вихід висипати більше сіна на острівець, де потім мені по мізансцені доводилось довго стояти й місити глину ногами, тупцювати. 

Ви зайнята в експериментальній виставі «Галушка. Перші дні війни» (режисер Владислав Шевченко). Тут у реальному часі готуються галушки, ними потім пригощають публіку, що перебуває на сцені. Не лякає така близькість до глядачів?

– Ця вистава народжувалася з першої зустрічі акторів із режисером. Ми обговорювали історії людей у цій війні, кожен міг поділитися і своєю. Владислав Олександрович хотів вкласти живий сенс у цю складну постановку.

Я грала одну з трьох богинь долі – мойру Атропос, яка перерізала нитку життя. Ці богині стали містичними провідниками через всю дію, через вокал, пластику, процес приготування галушок.

Музичний матеріал мав велике змістовне навантаження. Спочатку писали тексти пісень, а потім на них – музику. Тут моє вокальне навчання допомагало точно передати музичні акценти, адже розумію кілька технік – вивчала естрадний, академічний вокал, як взяти дихання, як подати акцент, куди направити звук. Важливо було зробити ці пісні своїми, покласти під свій голос, відчути й передати той зміст, що підсилює ідею постановки.

Як вам вдається знаходити сили рухатися далі?

- Підтримка чоловіка, батьків, друзів. У мене приватний будинок, торік облаштувала городик. Виросло трохи помідорів, перець, петрушка, кріп. Надають сил мої коти й собаки. Коли ввечері повертаюсь додому, вони просяться на руки. Так і знімаю стрес.

Тема війни болюча, у кожній сім’ї служать друзі, рідні, у мене – мамин двоюрідний брат, однокласники, наші артисти. Недавно на наш виступ у Харкові, де ми брали участь у «Схід Опера Фест» із «Сорочинським ярмарком», прийшли артист балету Андрій Сєров та актор Геннадій Продайко, які нині у війську. Це така колосальна підтримка! І ми стараємося підтримати наших гоголівців-військовослужбовців – донатами, повідомленнями у соцмережах.

За ці п’ять років я навчилася краще розуміти сцену, партнерів, глядача і найголовніше – саму себе. Коли тільки починаєш працювати, хочеться все зробити правильно. А з досвідом розумієш, що акторство – це постійний пошук. Кожна роль чогось навчає. Дуже вдячна театру за можливість пробувати і знаходити власний акторський голос.

Ольга Юшкевич

Фото: Олександра Грек