Весь Шекспір за один вечір

У Національному драматичному театрі імені Івана Франка 4 червня відбувся передпрем’єрний показ вистави «King Лір! Версія» у сценічному прочитанні Анатолія Хостікоєва.

Взагалі-то я хотіла назвати цей відгук «Весь Хостікоєв за один вечір». Але не насмілилася.

Це, звісно, відсилка до моєї улюбленої давньої вистави Віталія Малахова – шекспіропопуляризаторської гри, де найвідоміші сюжети, персонажі й конфлікти проходили перед глядачем у режимі театрального фейєрверка.

А «весь Хостікоєв» – тому що Анатолій Хостікоєв є й автором сценічної версії, і автором ідеї, і режисером, і виконавцем головної ролі. Але все-таки – Шекспір! Адже будь-яке звернення до Шекспіра сьогодні – це діалог з уже сформованими театральними уявленнями. І «Король Лір» не може з’явитися на сцені на умовах першопрочитання. За ним одразу стоїть історія постановок, акторських постатей, режисерських пошуків, театрознавчих знахідок. Шекспір сьогодні – це майже завжди вистава театрознавча, принаймні шекспірознавча.

Шекспір сьогодні – це майже завжди вистава театрознавча

Втім, вистава Хостікоєва театрознавча в іншому сенсі. Його діалог – не з попередніми «Лірами» і не з сучасними шекспірівськими інтерпретаціями. Його полеміка, мені здається, ближча й болісніша – із сучасним українським театром, який сьогодні досить часто намагається вдавати, що він «не того, не цирульника синок» і що «ми вже не та хворма… Не той центр тяжесті!» Це, звісно, «За двома зайцями». У виставі не цитується, якщо що.

Вистава починається з мізансцени шокуюче неочікуваної – наче з франківських вистав мого дитинства про невтомно співаючих колгоспників. І поки я намагаюся не вірити очам у пошуках ознак шекспіріани, виявляється, що бачу все як годиться: на сцені таки українське село кінця 1970-х. Це пролог – про студентську подорож на байдарках, сільський хор і майже випадково народжений спектакль. Хостікоєв спирається на історію своєї юності, на той тип театру, на тлі якого – і всупереч якому – розгорталася його власна акторська біографія. У виставі виникає подвійний сюжет і подвійне місце дії. З одного боку – українське село кінця 1970-х: молодість, сплав на байдарках, аматорський театр, вистава, що ніби випадково народжується з гри й товариства. З іншого – шекспірівський сюжет із середньовічної Англії. І водночас сюжет зі світового театрального спадку.

Українські театральні маски збігаються з трагедійними масками шекспірівських персонажів

Як наголошує автор вистави, село Стеблі на Київщині було відселене через наслідки Чорнобильської катастрофи, а під час нинішньої війни – окуповане. І ця історія подвійного знищення накладається на шекспірівську трагедію так само природно, як архетипові українські селяни виявляються впізнаваними шекспірівськими героями. Раптом ці світи не конфліктують. Українські театральні маски збігаються з трагедійними масками шекспірівських персонажів. Побутове переходить в архетипове, а архетипове виявляється дуже людським – майже рідним.

Мабуть, Анатолій Георгійович – один із найбільших театральних гуманістів серед тих, хто сьогодні живе і діє на українській сцені. Він хоче – і всіма засобами сприяє – тотальній залученості глядача в те, що відбувається. І заради донесення своєї ідеї, своєї волі до розуміння, він готовий на те, до чого його молодші колеги часто не схильні, – на виразне висловлювання. Погано розказану зі сцени історію ми сьогодні нерідко виправдовуємо як «постдраматичний театр», який залучає то провокацією, то нотацією, то емоційним примусом.

Погано розказану зі сцени історію ми нерідко виправдовуємо як «постдраматичний театр»

Театр Хостікоєва – театр драматичний у первинному сенсі цього слова.

І саме цей майже безумовний драматизм світосприйняття визначає виставу. Драматизм у сприйнятті історії, сьогодення, нинішнього театрального становища і тієї драми, яку посеред війни переживає сам театр. Тут є драма поколінь. Драма відповідальності батьків за дітей. Зрада й незрада. Старість, любов, вірність. І в усьому цьому Хостікоєв залишається актором, який здатен на сцені й мовчати, і кричати.

«Король Лір» – це, можна сказати, канонічний репертуарний хіт великих прем’єрів, які постаріли. Історія про короля, що втрачає владу через старість, гординю, сліпоту й помилку любові. Роль, яку в інших театральних культурах великому акторові часто ніби вручають – як знак пошани.

У сучасному українському театрі, здається, не знайшлося режисера, який від імені всього театру вручив би Хостікоєву цю роль і цю виставу.

Тому він поставив її сам.

І це принципово: бо його авторське висловлювання не обмежилося акторським баченням образу. Він таким чином отримав необмежену владу над текстом, над сценічним простором, над усіма персонажами й над глядачем, який разом із ним проходить цей шлях.

Хостікоєв не просто зіграв Ліра. Він створив для себе світ, у якому цей Лір міг з’явитися

Він не просто зіграв Ліра. Він створив для себе світ, у якому цей Лір міг з’явитися. І якщо говорити про «Короля Ліра» як про трагедію старості, то тут ми бачимо, як постаріли вони всі.

І Еней. І Дон Жуан. І Хосе. І Жульєн. І Анарх. І Кін IV.

І Отелло.

І навіть Воланд.

Образний світ «King Лір! Версія» насичений живими, щемкими і насправді дуже доречними й виразними посиланнями на його творчий досвід, на його сценічні перемоги. Навіть зі своїми атрибутами-артефактами: сценографічні елементи, акторські знахідки і пристосування – не просто свідки й учасники минулих театральних перемог, а чесні трофеї, які знайшли тут своє місце, бо красиво працюють.

Це вистава про те, як актор зустрічається зі своїм віком. Зі своїм театром. Зі своїми ролями. Зі своєю країною. Зі своєю владою – і з неминучістю її втрати

Це вистава про те, як актор зустрічається зі своїм віком. Зі своїм театром. Зі своїми ролями. Зі своєю країною. Зі своєю владою – і з неминучістю її втрати.

Тому назва «Весь Хостікоєв за один вечір» перестає бути дотепом. Бо за один вечір ми справді бачимо всього Хостікоєва: актора, режисера, автора сценічної версії, людину великої театральної традиції, її спадкоємця і її полеміста. Людину, яка не відмовляється від власної театральної юності, не соромиться драматизму, не ховається за актуальними формулами й не залишається в минулому.

Він ставить Шекспіра як власну акторську долю.

І це весь Хостікоєв і весь Шекспір.