У Києві відкрився Музей Авангарду

До річниці створення філії Музей Авангарду, Музей історії міста Києва разом із новоствореною філією в межах Avant-Garde Kyiv Fest 2025 презентували два виставкові проєкти. Йдеться про експозиції «Авангард. АРМУ. Історія» та «Авангард. Культур-Ліга». Це перші мистецькі виставки у будівлі Музею Авангарду, який відкрився у Києві 19 листопада.

"Український авангард довго існував у розмитому полі між міфом, недослідженістю та політичними травмами. Тепер же він отримав власний інституційний дім. І цей факт може радикально змінити спосіб, у який ми вивчаємо історію сучасного українського мистецтва. І хоча він поки що лише філія Музею Історії Києва, у нього велике майбутнє", - пише Олександр Ляпін для "Укрінформу".

Автор розповідає, що ще з 2009 року колекціонер Юрій Комельков під впливом дослідників Дмитра Горбачова і Ігоря Дяченка почав розробляти концепцію такого музею. В основу музейної колекції він поклав роботи авангардистів зі своєї колекції. До справи згодом долучився зі своєю збіркою художник Анатолій Криволап, а потім відгукнулися й інші збирачі мистецтва. Десь півтора-два роки тому захопилася ідеєю музею авангарду і директорка Музею історії Києва Діана Попова (1977-2025). Її підтримала заступниця голови КМДА Ганна Старостенко. Треба було надати художникам авангардистам належний статус в історії українського мистецтва.

І в листопаді 2024 року одноголосним рішенням Київради музей було створено у вигляді філії Музею історії Києва. Йому в користування передали приміщення в історичній будівлі площею 676,1 м² на вул. Липській, 16 (колишній маєток графині Уварової).

"Сам жест розміщення музею в історичній садибі набуває майже символічного характеру: авангард, який завжди боровся з імперськими ієрархіями, тепер оселяється в архітектурній пам’ятці, що була частиною аристократичного, російсько-імперського культурного ландшафту, що є переосмисленням історії та повернення українському авангарду його справжнього коріння", - пише автор.

І 19 листопада в програмі заходів Фестивалю авангарду, присвяченого 100-річчю Асоціації революційного мистецтва України, відбулась презентація двох виставок "Авангард. АРМУ. Історія" та "Авангард. Культур-Ліга". Фактично це потужна програмна заява про сутність нового музею: повертати в український контекст те, що було розчинене, привласнене або забуте.

АРМУ – мистецьке об’єднання, що виникло в Україні на початку 1920-х років і стало однією з найсміливіших спроб створити нове мистецтво для нової епохи. Художники АРМУ прагнули поєднати українську культурну традицію з модерністськими течіями Європи – кубізмом, футуризмом, конструктивізмом. До організації входили Вадим Меллер, Василь Єрмилов, Олександр Богомазов, бойчукісти та інші новатори.

АРМУ виступала за експеримент, свободу форми й руйнування застарілих академічних норм. Її члени створювали сценографію, графіку, абстракцію, шрифти, проєкти дизайну й залишили потужний слід у розвитку українського авангарду.

АРМУ стала символом мистецької відваги та віри в те, що культура може змінювати суспільство. Асоціація революційного мистецтва припинила існування в 1932 році. Частина членів асоціації були знищені сталінським режимом. Асоціація активно протистояла впливу АХРР (Асоціації художників революційної Росії), яка відстоювала в мистецтві принципи революційного героїзму (з 1932 року – соціалістичного реалізму), нав’язувала в Україні нові комуністично-імперські, по суті російські, наративи. На основі АХРР була створена Спілка художників СРСР.

"АРМУ та Культур-Ліга – дві паралельні історії з однаково трагічними наслідками: обидві зазнали репресій, їхні архіви та імена розчинилися у радянських наративах, більшість учасників були репресовані, емігрували або втратили можливість вільно творити. Експозиція у Музеї авангардизму символічно «зшиває» те, що було розірвано радянською цензурою й імперським поглинанням. Це акт пам’яті, реституції та культурної справедливості", - пише Олександр Ляпін.

Авангард в Україні включає не тільки мистецький рух 1910–1930-х років, театральну школу Меллера та Курбаса, а ще й монументалістів 1960-х, і харківську фотографію 1970–1990-х, і нинішніх художників, що працюють із постмедіальними практиками. (У фондах музею є роботи сучасних художників Олега Тістола, Марини Скугарєвої, Віктора Сидоренка, Миколи Новікова та інших). Дотепер цей ланцюг був розірваним, а зв’язки між поколіннями погано артикульованими.

Як пише автор, Музей ставить перед собою дуже масштабні й складні завдання. Формує архівні фонди (листування художників, ескізи, сценографія, матеріали мистецького об’єднання «Березіль», еврейської Культур-Ліги і студій АРМУ тощо), цифрові колекції (з можливістю доступу для українських і світових дослідників); відкриті лабораторії (простір для роботи істориків мистецтва, реставраторів, студентів), наукові програми (конференції, дискусії, публікації, інституційне утвердження українського модернізму).

"Український авангард історично був спрямований на свободу мислення й форму. У ХХІ столітті цей жест набуває політичного змісту: музей стає символом культурного опору, вкоріненням нової ідентичності, що протистоїть імперському спадку. У воєнний час музей перетворюється на місце збереження культурної пам’яті, політичну заяву про суб’єктність української культури, публічний простір, де формується нова європейська репрезентація України. Музей авангардизму стане платформою для сучасних художників, що працюють у дусі експерименту, взаємодіють із технологіями, театром, відеоартом, документалістикою, перформансом тощо", - підкреслює автор.

Фото Сергій Мазураш