Статті

Учасники — Максим Татусько, Олекса Гладушевський, Сергій Кулибишев, Лея Маєвська, Наталія Торжевська, Ярославна Гармаш, Євангелос Космідіс і Артем Мяус — презентували уривки, продемонструвавши різноманітність режисерських підходів. усі працювали з одним текстом — п’єсою «Терапії» литовської драматургині Біруте Капустінскайте.

Раду Поклітару, відомий переосмислюванням класичних сюжетів через сучасну хореографію, цього разу взявся за «Травіату» — історію Віолетти Валері, куртизанки, яка жертвує своїм коханням заради вищих ідеалів. У своїй постановці Поклітару не просто відтворює лібрето опери Верді, а пропонує авторське бачення.

П’єси Теннессі Вільямса часто асоціюються з кінематографом завдяки культовим екранізаціям, як-от фільм «Раптово, минулого літа» Джозефа Л. Манкевича з Елізабет Тейлор і Кетрін Хепберн, який здобув три номінації на «Оскар». Однак у театрі тексти Вільямса відкривають широкий простір для інтерпретацій. Наприклад, вистава «Nagle, ostatniego lata» у варшавському Nowy Teatr режисера Міхала Борчуха.

Режисер Олександр Ковшун обирає зухвалий інструментарій: реставрацію живої присутності класика. Щоденник солдата Тараса Шевченка для цього – слушна підмога. Шевченко у виставі харків’ян - людина, що прагне скинути і мундир, і кожух власної сакралізації. Художник Костянтин Пономарьов створює похмуру сценографію, схожу на анатомічний театр.

Школа Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ) під назвою «Театр без насилля» (яка відбулася вперше влітку цього року) стала майданчиком для дослідження проблеми насильства в театральному середовищі через методику форум-театру. Методологія форум-театру вирізняється акцентом на процесі, а не лише на результаті.

У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» театр «ШАРЖ» показав виставу «Раптова казка серед міста» — присвяту луцькому скульптору-наївісту Станіславу Сарцевичу. Постановка режисерки Юлії Кратко поєднує пластику, щоденникові тексти та музику, відкриваючи постать самоука, який створив власний «сад скульптур» і залишив у мистецтві слід щирості та свободи.

Потрібні координація зусиль митців, промоція контенту та копродукції, як із Ліонським театром чи Generation Europe. Українська діаспора та проєкти, як сезон Culture Fight Back (2025–2026), посилять присутність. Мета — зробити українські кіно, театр і мистецтво невід’ємною частиною світового культурного простору.